Начальник виправної установи наказав негайно привести ув’язнену до себе в кабінет. Коли вона вийшла звідти, ледь трималася на ногах…

— Максим збанкрутував. Я викупив його справу.

Усередині все залишилося майже незмінним. Кабінет, стіл, шафи, навіть фікус у кутку — той самий, з блискучим листям, ніби терпляче чекав на господиню.

— Я сам його поливав, — зізнався Кирило. — І листя протирав. У моєї бабусі був схожий. Вона з ним розмовляла, ніби він живий.

Вероніка не могла повірити в те, що відбувається. Їй здавалося, що минуле давно згоріло, а попіл розвіявся. Але тепер життя повертало їй те, що було відібране.

— Ти понесла покарання за чужу провину, — тихо сказав Кирило. — Тебе зрадили, позбавили дому, викинули на вулицю за твою вірність. Хіба неправильно повернути все на свої місця?

— А дівчина, яка пішла в декрет… Ти це вигадав?

— Ні. Це дружина Максима. Компанія оплатить їй усе, що належить. Дитина не повинна розплачуватися за безсоромність батьків.

Пізніше, коли справи були прийняті, почалася підготовка до найважливішого свята.

— Кохана, я записав тебе до найкращого салону, — сказав Кирило, простягаючи їй запрошення. — Тільки не запізнюйся, там усе розписано похвилинно. Господиня, кажуть, дуже пафосна. Втім, як і все довкола неї.

Вероніка глянула на листівку й одразу впізнала вензель. Сабіна, її колишня подруга, не могла втриматися від блиску, завитків і зайвої розкоші…