Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

— крижаним тоном запитала Катя.

Блондинка перелякано здригнулася, ніж голосно дзенькнув об дошку.

— А ви хто?

— А я господиня цієї квартири. Справжня.

— Любове Анатоліївно! — істерично закричала Лариса. — Тут якась ненормальна прийшла!

Із спальні вискочив Коля. Побачив Катю, що стояла, перелякану Ларису, матір, яка вбігла слідом. І застиг посеред коридору з відкритим ротом, як повний ідіот. У руках він стискав хрестову викрутку. Мабуть, уже почав прикручувати для нової господині нові карнизи.

— Катю, ти це… Ти все неправильно зрозуміла, — пробелькотів він.

— Колю, замовкни, — не підвищуючи голосу, осадила його Катя. — Ми зараз без тебе в усьому розберемося.

— Ти як зі мною розмовляєш, дрянь?! — миттєво зірвалася свекруха, ввалюючись на кухню. — Ти перебуваєш у чужому домі!

— У чужому? — Катя криво всміхнулася. — Любове Анатоліївно, давайте присядемо. У мене до вас є дуже серйозна розмова.

— Ніяких розмов! Пішла геть звідси негайно! Я зараз поліцію викличу! У мене є всі документи на цю квартиру!

— Документи, — задоволено повторила Катя. — От давайте якраз про документи ми зараз і поговоримо.

Вона розстебнула сумку й мовчки дістала з теки завірену копію договору дарування. Акуратно поклала аркуш на кухонний стіл, просто поруч зі своїм горнятком, з якого секунду тому пила Лариса. Поруч лягла офіційна заява нотаріуса. А слідом — пояснювальна записка покійної бабусі.

— Читайте. Уважно.

Свекруха зверхньо схопила перший папір. Швидко пробіглася очима по тексту. Обличчя її почало стрімко бліднути. Взяла другий папір. Губи жінки дрібно засмикалися. Взяла третій. І там, побачивши знайоме ім’я Ніни Сергіївни, вона впустила аркуш просто на стіл.

— Це дешева підробка! — прохрипіла вона.

— Це офіційний нотаріус. Валентина Андріївна, вулиця Ткацька, будинок 8. Можете подзвонити їй у контору й перевірити справжність просто зараз. Хочете, я сама вам номер продиктую?

— Не хочу…