Фатальна помилка доньки, яка не знала, ким насправді працює її мати
Спершу я думала, що йду просто так. Що подивлюся, куди вона їде, аби переконатися, що все гаразд, і повернуся. Мені сорок два роки, я бухгалтерка в будівельній фірмі, у мене є здоровий глузд. Але я все одно встала о шостій тридцять, тихо одяглася в передпокої й вийшла слідом на сходовий майданчик.
Мама вже була біля ліфта. Маленька, на пів голови нижча за мене, у сірому пальті. Вона натиснула кнопку й стояла рівно, ледь погойдуючись із п’яти на носок — навіть чекаючи ліфта, вона ніби кудись поспішала.
Я притулилася до стіни й дивилася.
За три дні до того мене зупинив Діма з відділу постачання. Такий спокійний чоловік, Діма, — ніколи ні про що зайве не говорить, завжди лише по суті.
– Ніно Сергіївно, – сказав він, – а ваша мама, бува, не живе десь у Зарічному?
Я не зрозуміла запитання.
– Та просто я її іноді бачу. У сорок першому автобусі. Їде завжди в один бік. Думав, може, до родичів чи?
Діма сказав це без жодного умислу — просто розмова, просто спостереження. Потім пішов у своїх справах, і папка з накладними знову перекочувала до мене. А я лишилася стояти й думати: в який бік? Куди вона їздить?
Мама вийшла на пенсію десять років тому. Сказала тоді: «Нарешті». Перші три роки сиділа вдома, читала, дивилася телевізор, готувала мені вечері, хоча я давно вже сама давала собі раду. Потім раптом почала часто виходити. Майже щоранку о сьомій — у пальті, з маленькою сумкою через плече. Поверталася до обіду. На моє запитання «куди ходила?» відповідала: «Гуляла». Або: «В аптеку заходила». Або просто: «У справах».
Я ніколи не питала вдруге. Вона доросла людина, у неї є своє життя. Так я думала.
Але Діма сказав «в один бік» — і щось зачепилося.
Я почала згадувати.
Рік тому, може, півтора, мама принесла додому стілець. Дерев’яний, темний, із прямою спинкою й різьбленими підлокітниками. Гарна робота — одразу видно, що не фабрика, що руки. Я взялася за спинку, коли допомагала поставити його на місце, — дерево було гладеньке, без зазубрин, відполіроване не наждаком, а часом або дуже вмілими пальцями.
– Де купила?
