Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

Катя мовчки дивилася в гаряче горнятко. Пара піднімалася до обличчя, і від цього чомусь ставало трохи легше дихати.

Раптом телефон коротко пискнув. Прийшло сповіщення з хмарного сховища. Почалася автоматична синхронізація фотографій з їхнім спільним сімейним планшетом, який залишився вдома. Катя машинально відкрила файл і завмерла.

Це було не фото. Це був скриншот свіжого листування. Коля, мабуть, робив знімок екрана для себе й не помітив, що той полетів у спільну хмару. Листування з контактом «Лара Робота».

«Котику, вона нарешті з’їхала?»

«Мати розбирається. До вечора буде вільно».

«Ну нарешті. Я так втомилася ховатися. Завтра приїду з речами».

«Давай. Ключі в мами залишив».

Дата стояла сьогоднішня. Час — 9:47 ранку. Саме той момент, поки Катя безтурботно варила йому каву.

— Олю… — тихо покликала Катя. — Іди сюди.

Оля зазирнула в екран. Мовчки взяла телефон із рук подруги й перечитала текст ще раз.

— Катюхо, це Лариска, чи що? Колишня його?

— Вочевидь, так.

— Вони її просто туди заселити хочуть?