Несподівана розв’язка однієї дуже зухвалої автопідстави
Тоді він на власні очі побачив, як сильний безкарно принизив слабкого на очах у цілого натовпу й не поніс за це жодного покарання. Оточення тоді не зробило рівно нічого, воліючи просто мовчки дивитися на цю несправедливість. Саме в ту переломну мить молодий арештант чітко усвідомив: якщо проковтнути таку образу, то назавжди перестаєш бути справжньою людиною.
Це стається не одразу й далеко не за один день, але особистість невідворотно руйнується по маленькому шматочку. Втрачені готівкові гроші його зовсім не хвилювали, бо для нього будь-які паперові гроші завжди лишалися просто сміттям. Головна проблема полягала в тому, що нахабні юнці забрали ці купюри з відверто знущальною усмішкою на обличчях.
Вони зробили це просто на жвавій трасі при денному світлі, ставлячись до літнього водія як до порожнього місця, а такого прощати було категорично не можна. Приблизно за тиждень після продуктивної розмови з інформатором, у перших числах дощового жовтня, Гуров знову інкогніто приїхав до Нафтограда. Цього разу він не став тіснити Людмилу й зупинився в свого дуже давнього й надійного приятеля.
Цією людиною був Михайло Архипович на прізвисько Архип — колишній в’язень, який тепер легально тримав невеликий автосервіс на самій околиці. Архипові було вже під шістдесят років, він намагався жити гранично тихо й у чужі кримінальні розбірки давно не ліз. При цьому старий майстер чудово знав увесь виворіт міського життя й завжди був у курсі актуальних новин.
Друзі довго сиділи в тісній підсобці шиномонтажу, пили міцний чай із тріснутих кухлів, і Гуров без зайвих передмов почав розпитувати товариша про зухвалу трійцю. Як виявилося, Архип прекрасно знав цих відморозків, та й усе інше місто було чудово обізнане з їхніми регулярними витівками. Троє мажорів міцно трималися разом років із сімнадцяти, бо виросли в одному елітному дворі.
Змалку вони ходили до однієї престижної приватної школи з цілодобовою професійною охороною просто біля головного входу. Їхні впливові батьки постійно крутилися в одному закритому колі, разом відвідуючи дорогі сауни, закриті мисливські угіддя й активно освоюючи міський бюджет. Через таку потужну протекцію трійця давно й свято увірувала в те, що саме слово «наслідки» до їхніх персон непридатне.
У разі серйозних проблем високопоставлений батько Артема просто їхав куди треба й оперативно домовлявся з потрібними чиновниками. З юридичного боку будь-які шорсткості надійно прикривав родич із міської прокуратури, тож корупційна система працювала абсолютно без збоїв. Архип задумливо розмішав прохолодний чай і додав, що ця компанія безчинствує на дорогах уже далеко не вперше.
Рік тому один літній торговець із центрального ринку поскаржився в поліцію після схожої гидкої історії. Заяву в черговій частині тоді прийняли, але вже за три дні заляканий чоловік сам її й забрав. Офіційно він заявив, що просто передумав давати справі хід, хоча всім довкола була чудово зрозуміла справжня причина такого рішення.
Крім того, серйозно постраждав іще один випадковий пенсіонер зі спального району, якому просто не пощастило опинитися на шляху мажорів. Літній чоловік мирно йшов своєю вулицею й мав необережність якось не так подивитися на компанію, що проїжджала повз. У результаті він потрапив до реанімації зі зламаними ребрами, але куплені слідчі швидко закрили справу, написавши у звіті, що потерпілий упав сам.
Гуров слухав ці кричущі подробиці в гробовому мовчанні, міцно обхопивши гарячий керамічний кухоль обома загрубілими руками. Перетравивши почуте, гість сухо поцікавився, де саме зараз можна зустріти цих зарозумілих юнців. Архип без запинки відповів, що щовихідних вони стабільно зависають у пафосному нічному клубі на центральній вулиці…
