Несподіваний фінал одного екстреного візиту до клініки

— спитав Платон. — Ніколи не бачив, щоб він так нервував.

— Абсолютно! — заспокоїв його Максимов. — Просто він не любить, коли його відволікають від роботи в ноутбуці.

— А що в нього за робота? — спитав Платон. — Він із вами не ділився?

Платон дуже здивувався, побачивши, як змінився вираз обличчя лікаря. Адже він поставив просте запитання. Але в лікаря чомусь забігали очі, він занервував. То потирав руки, то ховав їх у кишені. Запитання не сподобалося лікареві, і це було настільки очевидно, що не помітити цього було просто неможливо.

Платон насупився, кивнув головою на прощання й мовчки пішов до виходу. Тепер він був налаштований ще рішучіше, ніж тоді, коли входив до палати батька. А ще він був спантеличений нервозністю свого батька й розгубленістю лікаря. Хлопець відчував, що є щось, що об’єднує цих двох людей. І було дуже схоже, що тут замішана якась недобра таємниця.

Увечері Олена побувала в чоловіка. Але він міцно спав, і вона не змогла з ним поговорити. Поїхала додому до сина. Платон повідомив їй, що на завтрашній вечір у нього зворотний квиток. Він не став розповідати матері ні про дивну поведінку батька, ні про не менш дивну реакцію лікаря на його невинне запитання.

Про те, що батько накричав на нього й звинуватив у невдячності, Платон теж промовчав, не хотів засмучувати маму. Хлопець бачив, що вона й без того дуже здала за останні місяці. Хвороба батька й постійні переживання позначилися на ній. Навіть вираз обличчя змінився.

Завжди життєрадісна й упевнена в собі Олена тепер виглядала втомленою й розгубленою. Платонові здавалося, що вона стала навіть трохи жалюгідною, як людина, що завинила, відчуває себе безсилою й зовсім не розуміє, як упоратися зі складною ситуацією. Це було так не схоже на маму.

Хлопець був упевнений, що батько до завтра охолоне й зрозуміє, що діти мають рацію. Треба або погодитися на загальну палату, або спробувати лікуватися вдома під наглядом лікарів. Мусить же він зрозуміти, що мати й так робить для нього все можливе. Треба б і про неї хоч трохи подумати.

А в палаті Євгена до глибокої ночі горіло світло. Чергова медсестра, яка час від часу поглядала на хворих, зазирала й до нього в палату, але робити зауваження й нагадувати про режим не наважувалася. Адже в палаті цього пацієнта сидів лікар Максимов, про щось тихо перемовляючись із хворим.

Уранці наступного дня Платон із матір’ю знову навідали Євгена. Цього разу глава родини зустрів їх спокійно. Щоправда, не дивився в очі синові й узагалі мало говорив, усім виглядом даючи зрозуміти, що почувається погано.

— Тату, я сьогодні їду, — суворо дивлячись на батька, сказав Платон. — Дуже прошу тебе подумати над моїми словами. Від твого рішення залежить добробут усієї родини, пам’ятай про це.

Євген ображено подивився на сина й навіть збирався щось відповісти, але в останню мить передумав і відвернувся до стіни.

— Гаразд, Женю, не будемо тебе втомлювати, — усміхнулася Олена. — Сьогодні ввечері я сина поїду проведу в аеропорт, а завтра прийду до тебе. Відпочивай.

Платон не обмежився розмовою з батьком. Він поговорив і з матір’ю про його подальше лікування. Щоправда, говорив куди м’якше. Він намагався пояснити матері те саме, що сказав батькові.

— Зміна обстановки, на думку сестри та її колег, може піти хворому на користь. Ну а якщо вдома йому стане гірше, завжди можна лягти до лікарні. Тільки вже в загальну, а не в платну одномісну палату.

— Добре, синочку, — після довгих умовлянь здалася жінка. — Лютий тільки почався. До кінця місяця я все-таки оплачу татові окрему палату, а клініку заздалегідь попереджу, що з березня ми її звільняємо.

— Ну, хоча б так, мамо, — зрадів Платон. — Тобі б краще трохи на себе витратити. Коли ти востаннє в косметичному салоні була?