Несподіваний фінал одного шлюбу з розрахунку

— Насер скоса глянув на Тараса, який сидів за тим самим столом. — За цього працівника? За мого чоловіка? Його звати Тарас. Українець. Колишній християнин. Технік з обслуговування… — Насер випльовував слова, мов прокляття. — Ти зганьбила пам’ять дядька.

— Досить. — Голос пані Мар’ям став крижаним. — Це мій дім і моє життя. Не подобається — двері там.

Племінник підвівся, перекинувши стілець.

— Це ще не кінець, тітонько. Родина не допустить такої ганьби.

Коли він пішов, грюкнувши дверима, пані Мар’ям втомлено відкинулася в кріслі.

— Тепер ти розумієш, навіщо мені потрібен чоловік? Вони зжеруть мене живцем, якщо я залишуся сама.

Тижні тягнулися в незвичному ритмі. Удень Тарас виконував свої нові обов’язки: супроводжував пані Мар’ям на зустрічі, перевіряв документи, навіть учився водити її «Бентлі». А ввечері повертався до своєї кімнати і дзвонив додому.

— Синочку, ти там як? — голос матері звучав водночас радісно й тривожно. — Гроші отримали, дякую. Батькові ліки купили, вже краще йому.

— Добре, мам.

— А ти як там?

— Отримав підвищення. Тепер мені більше платять.

— Підвищення? Ти ж казав, що просто техніком працюєш.

— Ну, тепер старший технік. Головний.

Брехня давалася важко, але правда була б іще важчою. Як пояснити матері, що її син продався за гроші? Що змінив віру, носить чуже прізвище і спить у домі, де його вважають чи то слугою, чи то альфонсом?

Уночі Тарас читав Коран. Спершу з цікавості, потім у пошуках розуміння. Раз уже він промовив шахаду, хай навіть формально, то варто було бодай дізнатися, у що він тепер нібито вірить. Арабські рядки залишалися чужими, але в деяких сурах він знаходив несподівану втіху, читав про терпіння. Про те, що Бог не покладає на душу більше, ніж вона може витримати.

Але найбільше його мучило одне питання. Щовечора він проводжав пані Мар’ям до її спальні, бажав доброї ночі й повертався до себе. І щовечора завмирав, чекаючи, що вона покличе його залишитися. Контракт є контракт, але ж він тепер чоловік. Хай і куплений, хай і тимчасовий, але чоловік. Що як одного дня вона втомиться від самотності? Що як вирішить, що раз уже платить такі гроші, то має право на більше?

Тарас уявляв цю сцену сотні разів: як вона простягне до нього свої покалічені руки, як скаже, що їй потрібна близькість, тепло, бодай якась подоба любові. І що він тоді зробить? Відмовить — і втратить усе, погодиться — і втратить себе. Кожен шерех у коридорі змушував його напружуватися. Він і далі щовечора вивчав Коран: частково з цікавості, частково в пошуках душевного спокою.

Внутрішня лінія задзвонила близько півночі, вириваючи Тараса з марних спроб зосередитися на арабській в’язі. Голос пані Мар’ям звучав стомлено, але в ньому чулося якесь рішення.

— Тарасе, приходь до мене. Нам треба поговорити.

— Зараз, пані?