Одна дитяча фраза змусила всіх зазирнути під стіл і змінила хід вечора
Марину повезли до операційної на верхньому поверсі, Данила розмістили в окремому відділенні нижче. Огляд показав сліди систематичних побоїв, сильне виснаження й значну втрату ваги за три місяці. На щастя, внутрішніх ушкоджень, що загрожували життю, лікарі не виявили.
Юнакові були потрібні сон, харчування й тривале відновлення. Після першої процедури він ненадовго опритомнів, попросив дізнатися про сестру й знову провалився в глибокий сон. Павло пообіцяв повідомляти Богданові про кожну зміну.
Сам Богдан стояв біля двостулкових дверей операційної, доки санітар не вмовив його перейти до невеликої кімнати очікування. Сорочка на ньому висохла жорсткими темними плямами, волосся було мокре після дощу, сірі очі почервоніли від утоми. Він не міг сидіти довше ніж кілька хвилин і знову підводився до дверей.
Остап прийшов приблизно за двадцять хвилин із чистою сорочкою з лікарняної шафи. Богдан відмовився перевдягатися. Йому здавалося, що, поки кров Марини лишається на тканині, між ними зберігається останній фізичний зв’язок.
Близько третьої ночі з’явилася Оксана. Поверх нічного одягу Злати вона накинула рожеве пальто, але дівчинка все одно тремтіла — не стільки від холоду, скільки від страху. Альбом, як завжди, був притиснутий до грудей обома руками.
Злата пройшла вздовж ряду порожніх стільців і без слів сіла ліворуч від Богдана. Відкрила альбом на чистій сторінці й почала малювати. Олівець рухався повільно, бо сон злипав їй повіки, але вона вперто продовжувала.
На аркуші з’явився високий чоловік у сорочці з темною плямою. Поруч на білих подушках лежала жінка, а біля неї стояли маленька дівчинка й худий молодий чоловік у худі. Потім Злата намалювала над ними гілки старого дуба й з’єднала всі чотири постаті за руки.
Богдан довго дивився на сторінку, не знаходячи слів. Він лише поклав долоню дівчинці на маківку. Оксана сіла через одне крісло й закрила обличчя руками, намагаючись плакати беззвучно.
Години очікування розтяглися, мов роки. Остап приносив каву, але Богдан не зробив і ковтка. Павло двічі піднімався з відділення Данила: юнак випив трохи бульйону, пульс лишався рівним, дихання — чистим.
Богдан намагався не думати про те, що відбувається за дверима. Натомість згадував усі випадки, коли Марина хотіла щось розповісти й замовкала, її раптові нічні від’їзди, припухлі очі за темними окулярами, тремтіння руки на заручинах. Тепер кожен знак стояв на своєму місці, але розуміння прийшло надто пізно, щоб уберегти її від операційного столу.
Злата заснула, прихилившись до його боку, і Оксана обережно вкрила її пальтом. Богдан не ворухнувся, боячись розбудити дівчинку. Малюнок лежав розгорнутий на колінах, і чотири з’єднані руки вперто обіцяли кінець, у який дорослим було важко повірити.
Незадовго до п’ятої ранку світло над операційною змінилося. Двостулкові двері розчинилися, і в коридор вийшов головний хірург. З його обличчя не можна було відразу зрозуміти, з якою новиною він прийшов…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇
