У родині чоловіка вечеряли без мене щовечора, аж поки одного разу я не повернулася додому раніше, ніж зазвичай

У родині Дмитра давно звикли вечеряти без Світлани. Ніхто вже навіть не вдавав, ніби це випадковість чи непорозуміння. Але того вечора вона прийшла додому на дві години раніше, ніж зазвичай, і, переступивши поріг, завмерла, побачивши накритий стіл…

Ключ провернувся в замку близько пів на шосту. Зазвичай у цей час Світлана ще стояла в магазині між рядами одягу, розбирала накладні, відповідала покупчиням, підміняла дівчат на касі й думала тільки про те, як би дістатися додому не зовсім без сил. Але сьогодні вона спеціально пішла раніше. Сказала на роботі, що погано почувається, хоча боліло не тіло. Біль сидів десь глибше, у грудях, і вже кілька днів не давав спокійно дихати.

У передпокої було тихо. Із вітальні долинав приглушений звук телевізора: Галина Петрівна, свекруха, майже щовечора дивилася один і той самий серіал, голосно коментуючи долі героїнь. У квартирі пахло їжею — не тим кислуватим запахом застиглого жиру, який Світлана звикла відчувати, повертаючись після роботи, а справжньою гарячою вечерею. Тушкованим м’ясом, смаженою рибою, спеціями, свіжим бульйоном. Цей запах ударив їй у лице так різко, ніби хтось розчинив перед нею двері в чуже життя.

Світлана машинально опустила погляд на полицю біля шафки для взуття. Там стояли чотири пари домашніх капців: свекра Івана Семеновича, свекрухи Галини Петрівни, чоловіка Дмитра та його молодшої сестри Ірини. Її власні капці, як завжди, були заштовхані в найтемніший кут. На них лежав тонкий сірий шар пилу. Ніби їх не існувало, як і самої Світлани в цьому домі, якщо вона з’являлася не вчасно.

Вона не стала перевзуватися. Навіть пальта одразу не зняла. Сумка сповзала з плеча, пальці стискали ремінець так міцно, що кісточки побіліли. Світлана зробила кілька кроків у бік їдальні. Серце билося важко, глухо, наче попереджало: зараз ти побачиш те, що давно знаєш, але боїшся визнати.

Їдальню заливало тепле світло. Маленький квадратний стіл, за яким у тісноті вміщалися всі члени родини, сьогодні виглядав майже святково. На ньому стояли страви, одна краща за іншу: тушкована свинина в густому соусі, запечена риба із зеленню та імбиром, реберця, вкриті блискучою кисло-солодкою глазур’ю, часникова броколі, тарілка з щойно посмаженими креветками. У центрі столу парувала велика супниця з молочним бульйоном, кукурудзою та реберцями.

Але найбільше Світлану вдарила не їжа. Найбільше вдарили прибори. На столі було п’ять комплектів. Рівно п’ять. Не шість. Не із запасом. Не «раптом Світлана повернеться». П’ять — для свекра, свекрухи, Ірини, Дмитра і ще одного місця, вже приготовленого заздалегідь. Для неї місця не було.