Одна дитяча фраза змусила всіх зазирнути під стіл і змінила хід вечора

Бічні двері вилетіли всередину з гуркотом. Павло увірвався першим — швидко, майже пригнувшись до бетонної підлоги. За ним рухалися люди Остапа, одразу беручи під контроль двох охоронців біля дальньої стіни.

Арсен зреагував миттєво. Він підняв пістолет і притиснув ствол до грудей Марини, прикриваючись її тілом. Крик зупинитися рознісся під порожнім дахом і повернувся багаторазовим відлунням.

Богдан уже біг до кола світла. На ходу він вихопив зброю, але не міг стріляти, поки Марина була на лінії вогню. Відстань скорочувалася, а палець Арсена лягав на спусковий гачок.

Прив’язана до стільця Марина не могла підняти руки чи відштовхнутися ногами. Їй лишалося тільки різко кинути корпус уперед і повернути праве плече. Тієї ж миті пролунав постріл.

Куля ввійшла високо, трохи вище ключиці. Марина сіпнулася, її обличчя втратило рештки кольору, голова впала на груди. Ствол Арсена на частку секунди пішов убік, і Богдан отримав чисту лінію.

Він вистрілив тричі, долаючи останні метри. Арсен упав на бетон, чорне пальто розгорнулося довкола нього. Люди Павла роззброїли решту охоронців, і ще за кілька секунд стрілянина припинилася.

Павло перерізав мотузки на Данилові, а Богдан опустився поруч із Мариною. Лезо ковзнуло по тугих вузлах; щойно останній ослаб, її тіло почало падати. Богдан устиг підхопити її й пригорнув до себе.

Кров швидко просочувала вовну його пальта. Марина на мить розплющила очі й ледь чутно вимовила ім’я брата. Богдан озирнувся: Павло допомагав Данилові підвестися, той насилу стояв, але був живий і міг тримати голову.

— Він тут. Данило живий, — сказав Богдан. — Я бачу його.

По щоці Марини ковзнула сльоза. Вона прошепотіла, що думала, ніби більше ніколи не побачить Богдана. Він притулився чолом до її чола й уперше дозволив голосу зламатися.

Богдан просив пробачення за те, що повірив чужим паперам, а не жінці, яку кохав. Одинадцять днів своєї помилки здалися йому довшими за всі прожиті роки. Він повторював, що більше ніколи не засудить її, не перевіривши правду власними руками.

Марина слабо всміхнулася. Вона сказала, що він усе-таки знайшов істину і тепер важливо тільки це. Її губи ледь торкнулися його щоки, після чого тіло обм’якло в нього на руках.

Павло вже стояв поруч з аптечкою. Він щільно притиснув перев’язувальний матеріал до рани й перевірив дихання. Куля пройшла небезпечно близько до великих судин, але кровотеча поступово сповільнювалася.

Остап зв’язувався із закритою лікарнею, де операційну почали готувати ще до завершення розмови. Богдан підняв Марину на руки й не дозволив нікому перехопити її. Він ніс її сам крізь дощ до машини, відчуваючи лише слабке тепло її дихання біля своєї шиї.

Данила вивели слідом. Павло підтримував його під лікоть, бо після місяців у підвалі ноги майже не слухалися. Перш ніж сісти в іншу машину, юнак побачив сестру на руках Богдана й спробував ступити до неї, але сили покинули його.

— Ми довеземо обох, — твердо сказав Павло. — Зараз головне — не гаяти часу.

Усю дорогу Богдан тримав Марину на руках на задньому сидінні. Її кров дійшла до коміра білої сорочки й розтеклася по грудях темною плямою. Він не помічав ні власного тремтіння, ні сирени попереду, ні дощу, крізь який машини прорізали нічне місто.

Біля службового в’їзду лікарні вже чекали троє хірургів і каталка. Марину забрали відразу, двері ліфта зачинилися, і вперше від моменту пострілу руки Богдана лишилися порожніми. На долонях була її кров, а перед очима — мить, коли вона без вагань повернула плече назустріч кулі…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇