Один конверт у нотаріуса відкрив те, чого чоловік і його коханка зовсім не очікували

— У заповіті є окремий пункт, що стосується Лариси Павлівни.

Лариса підвела очі. Артем фиркнув. Яна тихо розсміялася, навіть не намагаючись приховати насмішку.

— Ларисі Павлівні, — продовжила нотаріус, — Марія Андріївна залишила особисті речі: стару швейну машинку, скриньку з прикрасами і… — жінка зробила коротку паузу, — запечатаний конверт з особистим листом.

Артем зареготав так голосно, що нотаріус невдоволено стиснула губи.

— Швейна машинка! — видавив він крізь сміх. — Яно, ти чула? Їй дісталася швейна машинка! Якийсь раритет. І скринька з дрібничками. Там, мабуть, старі намиста й пара потемнілих каблучок.

Яна сміялася, прикриваючи рот долонею.

— І конвертик, не забудь, — вів далі Артем, смакуючи власну жорстокість. — Ларо, от це тобі пощастило. Лист отримала. Може, там рецепт пирога? Або настанова, як правильно підшивати фіранки? Ну що, тепер бачиш? Нічого тобі не залишили. Квартира, будинок, гроші — все моє. Бо я син. Рідна кров. А ти була просто жінкою, яка колись крутилася поруч із нашою сім’єю.

Лариса мовчки прийняла конверт із рук нотаріуса.

Він виявився цупким, трохи пожовклим, запечатаним червоним сургучем. На лицьовому боці акуратним, знайомим почерком було написано: «Ларочці. Прочитати вголос при всіх».

У Лариси здригнулися пальці. Вона обережно розкрила конверт. Усередині лежало кілька аркушів, списаних рукою Марії Андріївни. Перші рядки розпливлися перед очима, але вона кліпнула, зробила вдих і почала читати…