Після розмови зі своєю матір’ю чоловік пішов від мене, та дуже скоро зрозумів, що помилився

Жінку звали Ярина.

Вона була дружиною Богдана. Тією самою дружиною, про яку він говорив коротко, з важким обличчям і таким тоном, що Сніжані слід було замовкнути одразу. Але Сніжана не вміла зупинятися, коли чужа таємниця заважала її планам.

Ярина не завжди була такою. Після народження близнюків із нею сталося те, що близькі спочатку намагалися пояснити втомою, страхом, безсонними ночами. Потім — дивацтвами характеру. Потім лікарі назвали хворобу своїм іменем. Її стан то поліпшувався, то знову погіршувався. У спокійні періоди вона могла жити вдома, говорити майже як раніше, займатися дітьми під наглядом, читати, дивитися у вікно, слухати музику.

Але світ для неї змінився.

Особливо запахи.

Вона відчувала їх болісно гостро. Чужий парфум на сорочці чоловіка міг мучити її годинами. Слід жіночого крему, ледь помітний аромат волосся, чужа солодка нота парфумів — усе це ставало для Ярини доказом зради, загрозою, вторгненням. Богдан намагався бути обережним, але обережність не рятувала.

Одного разу Ярина вловила на ньому запах Сніжани.

Спочатку вона мовчала. Потім почала стежити. Викликала машину, їздила за Богданом містом, чекала, ховалася, дивилася. Побачила їх разом. Побачила Сніжану — красиву, впевнену, занадто яскраву. І в її хворій свідомості все склалося в страшну, просту думку: якщо прибрати красу, зникне загроза.

План виявився моторошно спокійним.

Вона дізналася, де Сніжана залишає машину, прийшла вранці, сіла на капот і стала виводити своє звинувачення гострим предметом. Вона не збиралася тікати. Їй здавалося, що вона робить не злочин, а відновлює порушений порядок.

Слідство почалося швидко. Але притягнути Ярину як звичайну злочинницю виявилося неможливо: лікарі підтвердили важкий психічний стан. Рішення мали приймати спеціалісти, а не ображені люди. Богдан мовчав, слухав висновки, дивився в одну точку й розумів, що розплата прийшла до всіх одразу: до нього, до Ярини, до Сніжани, до дітей, які знову залишаться у домі, де дорослі не зуміли захистити їх від власної слабкості.

Він не виправдовував Ярину. Але й ненавидіти її так, як, можливо, мав би, не міг. Хвороба перетворила його дружину на людину, яку він упізнавав лише за окремими жестами, за тремтячими пальцями, за звичкою теребити край рукава.

А Сніжана лежала в лікарні, і всі її колишні перемоги, вся впевненість, уся влада краси розсипалися в один ранковий миг, поки слідство пішло своїм ходом…