Подаровані нами квартира й машина зникли разом із довірою до її чоловіка, і після цього я ухвалив одне рішення

Андрій підтримав його. Назарові потрібна здорова мати, тому Марина має відпочивати, нормально їсти й набиратися сил, поки юристи та аудитор займаються документами.

Уранці зателефонував Тарас. Він говорив швидко й збуджено, із задоволенням людини, яка нарешті дістала можливість поквитатися за приниження.

Сусідка сім’ї Левченків, пенсіонерка Галина Михайлівна, вела невеликий блог про домашні квіти. Того дня, коли Марину вигнали, жінка знімала на балконі, як поливає герань. Випадково в кадр потрапив під’їзд і все, що відбувалося біля дверей.

— Що означає «все»? — перепитав Олег.

— Ігор виштовхує Марину з дитиною. Вадим вириває сумку. Вона падає на коліна й плаче, а Лариса Петрівна стоїть на порозі й жене її геть. Записані і обличчя, і голоси.

Кілька секунд Олег не міг вимовити ані слова.

— Сусідка віддасть запис?

— Із радістю. Каже, ці люди завжди були пихатими й ще й музику ночами вмикали.

Андрій сам поїхав до Галини Михайлівни. Її квартира була заставлена горщиками з фіалками й геранню, на кожній вільній поверхні лежали мереживні серветки, а запах вологої землі та добрив ніби вбрався в стіни.

Господиня засеменила до серванта по телефон і відразу заговорила. Вона одразу зрозуміла, що в сусідів коїться неподобство: молоду жінку з малюком штовхали й ображали. Знімала Галина Михайлівна зовсім не їх, а квіти для своїх трьохсот двадцяти семи підписників, однак випадковий запис тепер міг допомогти.

Ролик тривав сорок сім секунд. Зйомка з балкона третього поверху була далека від ідеальної, зате учасників можна було впізнати, а слова розрізнялися виразно. Для підтвердження розповіді Марини цього вистачало.

Після знахідки Олег знову перевіз доньку й онука. Новим прихистком стала квартира в будинку з охороною на іншому кінці міста. Її власник, давній знайомий, тимчасово жив далеко й охоче дозволив скористатися житлом. Унизу чергував консьєрж, двері відчинялися електронною карткою, на поверхах працювали камери.

Уперше за довгий час Марина заснула міцно, без тривожних пробуджень, що переслідували її під мостом і в мотелі. Прокинувшись, вона не відразу зрозуміла, де перебуває, а потім побачила спокійного сина й знову заплющила очі — вже не від страху, а від полегшення. Назар нарешті отримував достатньо харчування, його щоки порожевіли, рухи стали жвавішими, а на обличчі дедалі частіше з’являлася безтурботна дитяча усмішка.

Одного літнього вечора Марина гойдала сина біля вікна й спостерігала, як сонце повільно опускається за дахи.

— Що б не сталося, я не дозволю Назарові рости поруч із такими людьми.

У цю мить Олег зрозумів: донька вже не сприймає себе безпорадною жертвою. Тепер перед ним була мати, готова захищати свою дитину…