Він хотів лише контролювати ремонт, але камера зафіксувала те, до чого він не був готовий

Мирон і Дарина встигли прожити чоловіком і дружиною зовсім недовго. Одразу після весілля вони переїхали до квартири, що дісталася Миронові від бабусі. У ній усе було старе й уперто трималося за минуле: потьмянілі стіни, підлога, що відгукувалася скрипом на кожен крок, плитка у ванній, яка давно втратила колишній вигляд. Але молода сім’я дивилася на це інакше. Для них це були не облуплені кути й запилені шафи, а початок власного дому.

Вони вирішили приводити квартиру до ладу поступово. Мирон працював інженером і повертався пізно, втомлений, із головою, повною розрахунків, схем і робочих дедлайнів. Дарина поки що не шукала постійної роботи: розбирала речі, відмивала кухонні полиці, вибирала шпалери, сперечалася з ним про кольори, записувала розміри й допомагала в ремонті там, де могла.

Сам Мирон не любив поратися з ремонтом. Його дратували пил, гуркіт інструментів, вічна нестача потрібної дрібниці й відчуття, що кінець робіт увесь час відсувається. Але квартира потребувала вкладень, і відкладати було неможливо. Вони оформили невелику позику, закупили матеріали, замовили меблі й почали поволі перетворювати старе житло на місце, куди хотілося повертатися.

Увечері вони сиділи на коробках у майбутній кухні й уявляли, як усе виглядатиме після складання. На підлозі лежали рулетка, олівець, роздрукований план, обрізки пакування. Мирон прикладав аркуш до стіни, щось рахував і знову перевіряв відстань до вікна.

— Думаю, кутову шафу краще поставити ось сюди, — казав він, проводячи пальцем по плану. — Тоді стільниця піде рівніше, і біля вікна залишиться більше місця.

— А верхніх шафок треба побільше, — відповідала Дарина, оглядаючи порожні стіни. — Я не хочу, щоб каструлі й банки потім стояли де попало.

Мирон погоджувався, робив позначки, але втома брала своє. Після роботи йому хотілося не сперечатися про завіси й кріплення, а просто лягти й заплющити очі. Одного разу він відклав рулетку, потер обличчя долонями й сказав те, до чого все давно йшло:

— Кухню я сам нормально не зберу. Треба шукати майстра.

Дарина сприйняла це спокійно, ніби іншого виходу й не було.

— Звісно, шукай. Ти цілий день на роботі, я на складанні меблів не знаюся. Краще заплатити людині, ніж потім місяцями переробляти.

Мирон попросив рекомендацію в знайомих і швидко знайшов складальника. Майстра звали Степан. Він пообіцяв приїхати вранці, оглянути кухню і, якщо не буде неприємних сюрпризів, за день поставити основні меблі. Питання вирішилося майже буденно: завтра в їхній квартирі працюватиме чужа людина…