П’ять років він не міг змиритися зі смертю дружини
Повернувшись додому, Оксана за звичкою приготувала вечерю й дочекалася батька з роботи. Нагодувавши його, вона постаралася якомога недбаліше сказати, що ненадовго вийде прогулятися. Батько не став розпитувати й спокійно відпустив доньку. Оксана поки не наважилася зізнатися, що йде на перше справжнє побачення з Андрієм, хоча сама ця прихованість уже здавалася їй незвичною після багатьох років цілковитої довіри.
Зачинивши двері квартири, Оксана подивилася на годинник: рівно сьома. На секунду згадалися поради з романів — нібито дівчині належить запізнюватися, щоб не здатися надто зацікавленою. Ця гра видалася їй безглуздою. Якщо Андрій прийшов вчасно, чому вона має змушувати його чекати? Оксана швидко спустилася сходами й побачила його біля самого входу.
Андрій чекав біля самих дверей під’їзду й дбайливо тримав три кремові троянди, що струменіли тонкий аромат. Оксана завмерла: це були її улюблені квіти — саме ті, які найбільше любила мама і які батько подарував у день вступу. Звідки нова людина могла так точно вгадати? Спитати вона не встигла. Обоє одночасно ступили назустріч одне одному, і Андрій ніжно її поцілував.
Вони не бачилися лише кілька годин після закінчення лекцій, однак обом здавалося, ніби минула ціла вічність. Пізніше Оксана повернулася додому й поставила троянди в красиву кришталеву вазу на кухонному столі. Коли батько пізно ввечері прийшов з роботи, його втомлений погляд одразу зупинився на букеті. Він повільно наблизився, уважно вдивився в бутони й раптом різко відсахнувся, ледь утримавшись на ногах.
Збліднувши, він спитав, звідки взялися мамині троянди. Вранці батько їздив на кладовище й приніс дружині точнісінько такі самі. Відмінною особливістю тих бутонів була одна незвичайна пелюстка, за формою схожа на серце. Оксана помітила подібну деталь іще біля під’їзду, коли вперше побачила Андрія з букетом, але тоді вирішила, що схожість підказує уява. Тепер на ту саму пелюстку вказав приголомшений батько.
Оксана й сама не знала, як пояснити дивовижну схожість. Чи було це простим збігом, чи Андрій теж любив саме такі троянди? Жодної відповіді в неї не було. Від цих думок дівчину знову накрила тепла хвиля ніжності й світлого смутку.
Першою збивчиву розповідь про те, що сталося, звісно, почула Марина. Уважно вислухавши подругу, вона з поважним виглядом дала стосункам своє офіційне схвалення, обійняла Оксану й оголосила, що програма-мінімум успішно виконана. Театральність не приховувала її щирої радості. Потім Марина витримала ефектну паузу й нагадала про програму-максимум: що відбувається з особистим життям батька? Оксана тяжко зітхнула. Їй було майже фізично ніяково почуватися щасливою, поки татові вечори лишалися такими самотніми. Саме з цієї причини вона досі не познайомила чоловіків і навіть не розповіла батькові про Андрія.
Далі мовчати було не можна. Андрій кілька разів кликав Оксану додому, бо хотів представити її матері. Зробити це можна було лише в рідкісний вихідний. У новому клінічному комплексі тривали організаційні складнощі, пацієнти надходили постійно, і мати Андрія майже щодня затримувалася. Навіть запланований відпочинок міг закінчитися дзвінком із відділення.
Оксана боялася знайомства сильніше, ніж зізнавалася. Мати самотужки виростила Андрія; їхня близькість була очевидною в кожній його розповіді. Що, як нова дівчина їй не сподобається? Оксана не сумнівалася, що Андрій не дозволить її принижувати, але сама думка стати причиною сварки між сином і матір’ю здавалася нестерпною. Вона приміряла ситуацію на себе: чи змогла б спокійно прийняти людину, яка стала між нею і батьком? Саме це порівняння робило тривогу такою гострою. Оксана знала ціну близькості, що виникла після спільної втрати, і тому мимоволі уявляла будь-яке нове почуття не доповненням до родини, а загрозою усталеному зв’язку.
Страх був несправедливий і до Андрія, і до його матері. Ніхто ще не вимагав від Оксани боротися за місце в чужій родині. Навпаки, Андрій розповідав про кохану дівчину вдома й хотів познайомити двох важливих для нього людей. Але власна прив’язаність до батька підказувала Оксані найболючіший сценарій. Вона боялася не прямої неприязні, а вибору, за якого синові довелося б захищати одну близьку жінку від іншої. Відповіді на внутрішні запитання не було. І все ж наближався день, коли відкладати зустріч уже було неможливо…
