Пасажирка тихо заспівала в машині, і чоловік раптом почув голос, який пам’ятав із самого дитинства

Надвечір Микола Васильович почувався так, ніби весь довгий робочий день і далі лежав у нього на плечах. Власник мережі продуктових магазинів рідко сідав за кермо, однак сьогодні вирішив сам вести машину дорогою до заміського будинку. Після безкінечних розмов, цифр і чужих прохань йому хотілося бодай пів години побути в тиші. Велике місто поступово лишилося позаду, потік машин порідшав, і попереду простяглася майже порожня дорога.

За вікнами вже згустилася темрява. Прохолодний вітер гнав уздовж узбіччя сухе листя, світло фар вихоплювало з мороку дорожні знаки й поодинокі дерева. Микола машинально прокручував у думках незавершені справи й тому не відразу зрозумів, що попереду рухається людська постать. Лише під’їхавши ближче, він розгледів літню жінку, яка йшла назустріч вітрові дрібними, непевними кроками.

Вона притримувала біля підборіддя стару хустку, та пориви все одно вибивали з-під неї тонкі сиві пасма. Довкола не було ні будинків, ні зупинок, ні інших перехожих. Микола скинув швидкість, проїхав кілька метрів і зупинився. Залишити стареньку саму на безлюдній дорозі так пізно він не зміг.

Вийшовши з машини, він гукнув до неї, намагаючись не налякати. Жінка сповільнила ходу й подивилася на нього втомленими очима. У її обличчі водночас читалися настороженість, розгубленість і вперте бажання йти далі, хоч сил майже не лишилося.

— Перепрошую, з вами все гаразд? — спокійно запитав Микола. — Ви далеко йдете? Якщо треба, я можу вас підвезти.

Старенька довго вдивлялася в незнайомця, ніби намагалася збагнути, чи можна йому довіряти. Потім незграбно знизала плечима й зізналася, що заблукала. Вона вийшла з дому ненадовго, сама не помітила, як опинилася так далеко, а тепер не могла пригадати зворотної дороги.

Микола озирнувся на темне узбіччя. Ніч ставала холоднішою, машин майже не траплялося, а попереду дорога йшла в суцільну темряву.

— Самій тут небезпечно, — сказав він. — Сідайте в машину. Назвете адресу або хоча б покажете напрямок, а я доправлю вас туди, де ви будете в безпеці.

Жінка щільніше загорнулася в хустку й відступила на пів кроку. У її погляді знову з’явилася тривога. Вона похитала головою, даючи зрозуміти, що сідати в автомобіль до незнайомого чоловіка не збирається…