П’ятирічний спадкоємець мільярдера щоразу лякався, коли з’являлася бабуся, і лікар вирішив з’ясувати причину
Під виглядом планового аналізу Максим обережно взяв матеріал зі шкіри дитини й передав його знайомому фахівцеві з токсикологічної лабораторії. Відповідь надійшла за два дні. Експерт Романенко говорив сухим, напруженим голосом і кілька разів перепитав, чи справді зразок отримано зі шкіри пацієнта.
Виявлена сполука проникала крізь шкіру, поступово накопичувалася у внутрішніх органах і спричиняла повільне отруєння. Її наслідки були схожі на ускладнення основного захворювання, а звичайний аналіз крові легко міг не показати справжньої причини. У зразку зі шкіри концентрація виявилася настільки високою, що випадкове потрапляння виключалося.
— Вашого пацієнта труять не перший день, — промовив Романенко після важкої паузи. — Це робить людина, яка розуміє властивості речовини й уміє приховати результат під картиною хвороби. Я зобов’язаний передати відомості слідству.
Максим відповів, що не заперечуватиме й особисто принесе відеозапис. Він чекав представників поліції в ординаторській. Приїхав один слідчий — огрядний чоловік у сірому костюмі, зі стомленим обличчям і блокнотом, у якому ручка писала лише після кількох різких струшувань. Він представився, але прізвище було настільки звичайним, що майже відразу вилетіло в лікаря з пам’яті.
Запис чоловік переглянув двічі. Вдруге зупинив кадр на руці з темною баночкою й довго мовчав. Потім перелічив слабкі місця: камеру лікар установив таємно, згоди на зйомку немає, захист зможе оскаржити матеріал; самої баночки в поліції поки теж немає, а до законного обшуку небезпечний вміст напевно зникне або його замінять нешкідливим кремом.
Нарешті слідчий відклав ручку й спитав, чи знає Максим, із якою родиною зв’язався. Після дивної аварії, у якій загинули батьки Назара, справу закрили надто швидко. Навколо величезної спадщини діяли впливові люди, а в самої опікунки були зв’язки на кількох рівнях. Формально розслідування почнеться, але експертизи, дозволи, клопотання й боротьба з адвокатами заберуть місяці.
— У хлопчика немає місяців, — сказав Максим. — Він може не дожити навіть до суду.
Слідчий підвівся й застебнув піджак. Біля дверей він порадив лікареві займатися лікуванням, не втручатися в чужу роботу й вважати, що запису поки ніхто не бачив. Коли двері зачинилися, їхня ручка ще кілька разів хитнулася на пружині. Максим залишився сам із ясним розумінням: закон уже почав рухатися, але для Назара він рухався смертельно повільно.
На столі лежали висновок лабораторії й карта дитини, і між ними ніби пролягала прірва. Одного документа вистачало, щоб зрозуміти причину отруєння, другого — щоб побачити, як мало часу лишилося. Але жоден із них не давав Максимові законного права негайно відсторонити опікунку від дитини…
