Ранковий візит свекра до дому молодят закінчився шоком

— Переїдемо до моїх батьків. Батько сам казав: навіщо викидати гроші на оренду, якщо можна пожити в них і відкладати.

Вона підвела на нього переляканий погляд.

— Артеме, я не впевнена, що зможу жити з твоїм батьком.

— А в нас є інший варіант?

Відповіді в Лізи не знайшлося.

— Схоже, що ні, — тихо сказала вона.

Саме весілля виявилося кращим, ніж вона боялася. Кирило Степанович майже не втручався, хоча по його стиснутих губах було видно: йому не подобається музика, гості, тости, надто гучний сміх, надто пишна сукня нареченої і взагалі вся ця «безладна метушня».

Ліза намагалася не дивитися в його бік. Вона танцювала з Артемом, усміхалася родичам, приймала вітання й повторювала собі, що головне — тепер вони чоловік і дружина. Усе інше можна пережити.

Але вже перший ранок у домі батьків Артема розбив цю надію.

Ліза спала міцно, змучена весіллям, переїздом і тривогою. Раптом ковдра зникла, холодне повітря обпекло плечі, а над ліжком пролунало різке:

— Вставати!

Вона сіпнулася, прикрилася руками й з жахом побачила перед собою Кирила Степановича. На ній була тонка мереживна сорочка, але його це не збентежило ні на секунду.

— Десять хвилин. Привести себе до ладу і з’явитися у вітальні.

Ліза схопила халат і, задихаючись від обурення, подивилася на годинник.

— Сьома ранку?!

Потім вона повернулася до другої половини ліжка. Артема там не було. Він уже встав і пішов, ніби все, що відбувалося, було цілком нормальним.

У вітальні на неї чекала вся родина. Артем сидів на дивані, опустивши погляд. Ірина Павлівна стояла біля крісла з таким виглядом, ніби заздалегідь просила вибачення за те, що зараз станеться.

— Сюди, — наказав Кирило Степанович, указуючи на місце поруч із сином.

Ліза завмерла.

— Чому ви розмовляєте зі мною так, ніби я тварина?