Рівно через рік після загибелі доньки батько отримав повідомлення з її номера: «Тату, допоможи»

Коваль розчинив двері. Оперативники увійшли першими й узяли під контроль стіл, сейф і вихід. Роман стояв біля відчиненого сейфа й кидав до спортивної сумки пачки готівки, носії даних і документи. Халат був розстебнутий, краватка з’їхала набік, волосся розтріпалося — від бездоганного головного лікаря лишилася лише зовнішня оболонка.

Почувши наказ не рухатися, він різко обернувся. Рука сіпнулася до шухляди столу, але зупинилася при вигляді зброї поліцейських. Потім Роман помітив мене за плечем Коваля. Кілька секунд зять не міг поєднати вчорашнього немічного прохача з людиною, яка тепер стояла перед ним рівно.

— Ти, — прохрипів він. — Це зробив ти.

Коли оперативники перекрили йому шлях до столу й сейфа, Коваль дозволив мені ввійти. Двері лишилися відчиненими.

— Доброго ранку, Романе. Ми ж збиралися оформляти мою довіреність. Чому ти складаєш речі?

Його погляд метнувся до ноутбука, потім до нижнього боку столу. Розуміння прийшло відразу. Він похитнувся, сперся долонею об стільницю й втупився в мене з ненавистю.

— Ви незаконно проникли до приватної клініки й украли дані пацієнтів. Я доб’юся, щоб ти решту життя провів за ґратами. Ти старий, брудний…

Коваль не дав йому договорити, представився й показав постанову. Двоє оперативників тримали Романа під контролем.

— Романе Ігоровичу Черненко, ви затримані за підозрою у великому шахрайстві, підробленні документів і незаконному позбавленні людини волі. Відійдіть від сейфа й тримайте руки на видноті.

Зять миттєво спробував повернути колишній тон. Він випростався, поправив халат і заявив, що є лікарем, а в будівлі перебувають тяжкі пацієнти. За його словами, все, що відбувається, — небезпечне свавілля, яке найкращі адвокати перетворять на гучний скандал.

— Твої адвокати відмовилися від тебе, — сказав я. — Рахунки заблоковані, Дорошенко розповів про підпис, а справжній журнал призначень зараз вилучають.

З кожним переліченим фактом обличчя Романа ставало сірішим. Він відступав, доки не вперся спиною в стіну. Високий, упевнений чоловік, звиклий дивитися на мене згори, раптом видався маленьким.

Я ступив уперед, але Коваль утримав мене за плече.

— Де Леся?

— Ваша донька хвора, — випалив він. — Я рятував її від неї самої. У неї тяжкий розлад, вона не відповідає за свої слова.

— Ти оголосив її мертвою, переоформив майно й тримав під препаратами. А кілька хвилин тому наказав таємно вивезти. Коваль уже чув твій наказ.

Паніка в його очах змінилася злобою.

— Вона все одно підписала. Ніхто не змушував. А якби не я, вона давно…

Я стиснув кулаки й лишився на місці. Уся стримувана лють піднялася в мені, але голос лишився тихим.

— Де моя донька?

Зять спробував відступити, але вперся в стіну й повторив, що Леся перебуває в третьому блоці. Коваль дав знак оперативникам.

Оперативники завели руки затриманого за спину й защіпнули наручники. Металеве клацання прозвучало буденно, але для мене воно означало, що Роман уперше за рік не зможе підійти до доньки без дозволу.

Із коридору долинув голос одного з поліцейських: закрите крило знайдено, однак двері палати сорок два відчинені, а персонал намагається від’єднати систему. Коваль кивнув у бік коридору, і я побіг до доньки.

Позаду Роман кричав про лікарську таємницю, незаконний обшук і свої зв’язки. Його голос швидко віддалявся. Попереду лишалася Леся, і все, заради чого я грав, брехав і терпів, вирішувалося в кількох коридорах звідси…