Розбираючи старе горище, хлопець знайшов дивний фотоколаж своєї дружини, зроблений 15 років тому

Зізнання не зробило Олену чудовиськом із страшної казки. На допитах вона плакала, згадувала хвору матір, неоплачену оренду й те, як Віктор уперше запропонував «тимчасово» скористатися чужими даними. Кожен наступний обман здавався їй способом прикрити попередній. Коли Світла пригрозила все розповісти, Олена побачила не живу людину, а крах своєї родини — і за кілька секунд зруйнувала дві сім’ї.

Але відкрита правда не знімала з Анни відповідальності. Вона знищила сумку, збрехала під час перевірки й багато років приховувала знімки. Її дії оцінювали окремо, з урахуванням тиску матері й вітчима, а також давності подій. Адвокат не обіцяв зручного результату. Анна почала ходити до психолога й записала з пам’яті все, що відбувалося в ті тижні, включно з неприємними для неї подробицями. Артемові вона сказала, що прийме будь-яке законне рішення й більше не проситиме його рятувати її від наслідків.

Артем не знав, чого хоче. Іноді йому здавалося, що він зобов’язаний негайно подати на розлучення. Іноді він згадував вісімнадцятирічну дівчину, яку вітчим змусив кинути сумку у вогонь, а мати переконала мовчати, і відчував жаль, від якого ставало соромно перед Світлою. Він перестав спати, здригався від запаху диму й одного разу прокинувся, стискаючи в руках край подушки.

Тітка Тетяна вислухала його й сказала, що прощення не буває обов’язком перед мертвими. Світла хотіла зупинити брехню, а не наказати братові, як жити далі. Але й біль Анни не скасовує її вибору мовчати. Артем має право піти, повернутися або поки що не ухвалювати жодного рішення. Уперше за тижні він почув слова, в яких не було вимоги негайно стати суддею.

Вони зустрілися з Анною в тому самому кафе, де він розмовляв із юристкою. Анна помітно схудла, на зап’ясті лишився слід від гумки, яку вона постійно крутила. Вона не просила повірити їй. Анна зізналася, що в перші тижні знайомства сподівалася розповісти Артемові правду, але потім закохалася й перетворила цей намір на чергове виправдання мовчання.

Артем відповів, що поки не може жити з нею й не знає, чи зможе. Анна кивнула. Вона зняла обручку, але не віддала йому, а поклала до кишені. Вони домовилися спілкуватися лише у справах і почати окрему терапію. Того вечора Артем уперше сам повернувся в порожню квартиру. Страх нікуди не зник, однак тепер йому не треба було вдавати, що він уже ухвалив рішення…