Свекруха наполегливо вимагала продати мою дошлюбну квартиру. Сюрприз, який чекав на мене під час знайомства із сусідами знизу
— Та не дуже велика. У мене просто щелепа відпала, треба б підв’язати, — пояснив він із дуже серйозним виглядом, притримуючи щоку. Катя невпевнено хихикнула.
Він несміливо підтримав, а за кілька секунд обоє реготали як навіжені. А потім стало не до сміху, буря розгулялася не на жарт. У холоді й темряві стихія гнула й ламала вікові дерева, з моторошним гуркотом скидала лавини.
Вона дедалі ближче підбиралася до крихітних нікчемних людишок, які наважилися забратися так далеко від цивілізації. Міцні, зшиті намертво полотнища альпіністського намету тріщали, наче ось-ось розлетяться на шмаття. Катерина з тривогою вслухалася в моторошні звуки.
Поступово під комір теплої куртки почав липким мокрим холодом заповзати жах. Вона скорчилася в кутку намету, тремтячи від ознобу. Дівчина притисла долоні до вух і заплющила очі.
І раптом усе скінчилося. Ні, не буря, вона, як і раніше, безжально шаленіла зовні. Зникли страх і холод.
З нею були тільки його міцні руки й зовсім бездонні сині очі, в яких неможливо було не потонути. Вона й потонула, безнадійно й бездумно. — Я кохаю тебе, — видихнув він.
— Так не буває, — відповіла вона. — Буває, — упевнено кивнув він. Так, буває, виявляється.
Не сказала, а подумала вона й щасливо зітхнула. Вранці вона розплющила очі й вразилася тиші навколо. Здавалося, що весь світ зник, як буря за тонким полотном намету.
І більше немає нічого й нікого. Є тільки вона сама і він, ця людина. І більше їй не потрібно нічого в цьому житті.
Вона опустила вії, а за секунду очі розплющилися максимально широко, і вона різко сіла. Що вона зробила? Як могла?
Та що вона за людина така, зрадити Вікторові отак у наметі з першим-ліпшим? Думки металися в голові. А в намет заходив той самий перший-ліпший.
Виявляється, він давно встав і зараз стояв перед нею, виблискуючи блакитними очиськами, усміхаючись і тримаючи в руках кухоль, що парував. — Доброго ранку, сонько, — промовив він хриплувато. — Я не знаю, що ти любиш пити вранці, але обіцяю, що дуже швидко вивчу твої звички й бажання, сонечко, бо я маю намір виконувати їх усе своє життя.
— Та невже?
