Свекруха наполегливо вимагала продати мою дошлюбну квартиру. Сюрприз, який чекав на мене під час знайомства із сусідами знизу

Ну треба ж, не варто, — пробурмотіла Катя. — Я й сама їх, виявляється, не знаю.

Наприклад, звичку спати з ким попало. Вона урвала себе, глянувши на чоловіка, і заплакала. Вони довго сиділи й мовчали, потім Катя заговорила.

— Я заміжня, і я люблю чоловіка, і не хочу його втрачати. А оце все, що тут сталося, — це просто якийсь жах. — Правильно, це і був жах.

Я просто вмирала від страху, а ти цим скористався. Не смій більше до мене наближатися, не смій мене шукати. Чуєш, негіднику, ніколи!

Вона підхопилася, схопила свій рюкзак і рвонула до виходу. — Я чекатиму на тебе скільки треба, скільки доведеться, бо я кохаю тебе. Це вона почула спокійний і низький голос.

І озирнулася. Не змогла не озирнутися. І назавжди запам’ятала його погляд.

Катерина Олексіївна давно замовкла, а Лена все ніяк не наважувалася порушити тишу. — Отже, Антон? — почала вона нарешті й тут-таки збилася. — Антон, виходить, він?

— Він син Михайла, — твердо закінчила за неї свекруха. — Я дізналася, що вагітна, одразу після повернення з гір. Ну а коли Антон народився, у мене з перших секунд не було жодного сумніву, хто його батько.

Так, між двома головними чоловіками мого життя справжній нерозривний зв’язок. От тільки я в усій цій історії — якась паскуда. Вона заплакала, тихо, гірко й безнадійно.

Я все життя прожила у брехні. Я брехала Вікторові. І він, звісно, знав, відчував, що я брешу, але чомусь терпів.

І від цього моя брехня роздувалася в десятки разів. Я все життя брехала синові, стільки відібравши в нього, я навіть думати про це боюся. Я збрехала Михайлові, адже я покохала його тоді, в тому наметі, одразу й назавжди.

Але злякалася, не наважилася, не осмілилася просто все кинути й лишитися з ним. Але найбільше ошукана мною людина — я сама. Я все відібрала в себе: коханого, щастя, гідність, спокій, усе.

Я ж відтоді навіть у горах більше жодного разу не була. І заради чого?