Сюрприз, який записала прихована камера в моїй вітальні
— Ось як ти заговорила, — Світа з образою дивилася на старшу сестру. В очах стояли сльози. — Ти ж обіцяла татові, що дбатимеш про мене.
— А я й дбаю, — різко сказала Аля. — Ти п’ять років живеш у головному місті на всьому готовому. Я купила тобі квартиру.
— Я щомісяця відстібала тобі гроші на життя. Я тебе вдягала й взувала. Усе, крамничка зачиняється. Тобі пора навчитися самій заробляти гроші.
— Ой, серце, — прохрипіла Світа. Альбіна схопилася й побігла до кімнати відпочинку персоналу. Там у шафці зберігалася аптечка.
Вона швидко накапала крапель у склянку з водою й помчала до свого кабінету. Подібні напади періодично траплялися у Світи, але Альбіна за весь час так і не зрозуміла, чи справді це напади, чи сестра просто навчилася переконливо розігрувати роль хворої. Альбіни не було не більше двох-трьох хвилин.
Але коли вона влетіла до кабінету, Світа вже стояла біля величезного вікна й дивилася на вулицю.
— Відпустило, — слабким голосом сказала вона сестрі. — Ти не уявляєш, як сильно кололо. Думала, кінець мені.
Світлана випила принесені сестрою краплі. Альбіна злякалася й вирішила востаннє дати сестрі грошей. Вона дістала з сумочки свою банківську картку й сказала:
— Світо, п’ятдесят тисяч не дам, тільки тридцять. Але попереджаю, більше не проси. Навіть якщо тобі стане зле в мене, я викличу швидку, але ані копійки ти більше не отримаєш, зрозуміла?
— Тридцять — це прекрасно, — вдоволено усміхнулася Світа. — У мене за тиждень коханий повертається з ділової поїздки. Він бізнесмен, тож я ні в чому не матиму потреби.
Світлана цьомнула сестру в щоку, усміхнулася й кокетливо помахала ручкою. Альбіна давно звикла до коротеньких візитів Світи. Вони завжди відбувалися за одним сценарієм.
Спочатку Світа скаржилася на безгрошів’я, потім називала потрібну суму, потім у хід ішли будь-які методи вибивання грошей. Перемога завжди залишалася за молодшою сестрою, бо старша дуже швидко здавалася. Альбіна завжди сварила себе за слабкість, але противитися Світланиним бажанням вона не могла.
Це тяглося ще з дитинства. Батьки завжди казали, що Світа — хвороблива дитина, і якщо не потурати її невинним примхам, то всі її хвороби разом можуть дати про себе знати. Альбіна ніколи не могла зрозуміти, чим же хворіє її сестра.
Вона знала, що Світа народилася на три тижні раніше терміну, і це було єдине, що відрізняло її від більшості здорових новонароджених. Сьогодні Альбіна знову засиділася в офісі допізна. Треба було підписати кошторис на закупівлю матеріалів для ремонту заміського будинку, того самого, з необмеженим бюджетом.
До свого будинку під’їхала на початку першої. Втоми не було, але Альбіна була дуже напружена. Вона так і не передзвонила мамі, хоча минуло вже кілька днів від їхньої нічної розмови.
Мати не телефонувала теж — чи то дуже сердиться, чи вже заспокоїлася. Не спалося. Альбіна зробила собі чаю й полізла в холодильник по тістечко.
Відчинила дверцята й остовпіла. На середній полиці в холодильнику лежала ковбаса. Але Альбіна не їла ковбаси взагалі.
Ніколи її не купувала, навіть олів’є робила з куркою. Від колишнього спокою не лишилося й сліду. Кинулася до запасних ключів від нового замка.
Перерахувала. Їх було п’ять. Шостий був у неї.
Це означало, що всі ключі на місці, але як хтось потрапив до її квартири й поклав у холодильник ту кляту ковбасу? Альбіна ввімкнула світло в усіх кімнатах своєї великої квартири, взяла до рук молоток і з серцем, що шалено калатало, почала обходити всі приміщення. Цього разу вона не тільки перевіряла, чи не сховався хтось у її квартирі, а й уважно оглядала речі: чи все на звичних місцях, чи щось змінилося.
Коли жінка обійшла всі приміщення й повернулася на кухню, їй стало цілком очевидно: у неї хтось побував. Деякі вази просто поміняли місцями. Драцену на балконі розвернули кроною до стіни, а раніше вона була спрямована в бік вулиці, до сонця.
Нічну сорочку жінка завжди залишала під подушкою, а сьогодні вона лежала на пуфику біля туалетного столика. Дрібниці, але сьогодні їх було надто багато, щоб залишитися непоміченими. Але при цьому нічого не зникло.
Хто і навіщо все це робить? Якесь божевілля. Слово «божевілля» раптом майнуло в голові Альбіни, і жінці стало страшно. Невже вона божеволіє?
