Сюрприз, який записала прихована камера в моїй вітальні
Попри пізню годину, вона тут же набрала свою єдину подругу Оксану. Шість років тому та вийшла заміж за іноземця й тепер жила за кордоном. Подруга дуже здивувалася нічному дзвінку.
— Альбіночко! — пролунав у слухавці стривожений голос Оксани. Виявилося, що вона не спала. Температурив маленький син, і вона сиділа біля його ліжечка.
— Ти чого так пізно телефонуєш? — спитала вона. — У тебе щось сталося?
— Оксано, мені здається, я божеволію, — випалила Аля. — Мені страшно.
— Заспокойся! — засміялася подруга. — Такі люди ніколи не здогадуються, що вони божеволіють. Давай, розповідай, що відбувається.
Альбіна розповіла Оксані про силует у вікні, чашку, стукіт у стіну й сьогоднішню ковбасу в холодильнику. Сказала, що впевнена на всі сто: у її квартирі хтось буває. Оксана підозр подруги не поділяла.
Вона впевнено заявила, що дається взнаки втома, і треба негайно вирушити у відпустку. Запросила Альбіну до себе. Слухаючи спокійний, трохи насмішкуватий голос подруги, Альбіна заспокоїлася.
Вони ще довго розмовляли, і зрештою Альбіна погодилася з подругою. Їй потрібен добрий відпочинок. Вони вже попрощалися, коли Оксана раптом сказала:
— Алечко, а щоб ти більше не хвилювалася марно, зроби просту річ. Встанови в квартирі відеокамери, і відразу зрозумієш, що в тебе просто бурхлива фантазія. А що стосується ковбаси, то ти могла просто кинути її в магазині до кошика, коли думками була у своїх вічних проєктах, а на касі серед інших покупок не звернула на неї уваги.
Альбіна поклала слухавку й із досадою подумала, як же це вона сама не здогадалася про камери. А за три дні приїхав Олег. Він передзвонив їй удень і сказав, що ввечері прийде в гості.
Альбіна замовила з ресторану святкову вечерю, накрила гарний стіл зі свічками й о восьмій вечора чекала на нього. Олег був дуже привабливий зовні — підтягнута спортивна постать, густе русяве волосся, чарівна усмішка й оксамитовий баритон. Альбіна так до кінця й не зрозуміла, чим саме вона привабила цього видного красеня.
Але сьогодні вона чекала від Олега не просто освідчення в коханні, а пропозиції. Чоловік був пунктуальний. Він прийшов із великим букетом червоних троянд і маленькою коробочкою, у якій лежали дуже дорогі парфуми.
«Я скучив», — ніжно обіймаючи Альбіну, сказав Олег. «Рахував дні до нашої зустрічі».
«Ти щось хотів мені сказати?» — спитала господиня, запрошуючи гостя до столу. Вона не звикла відкладати найважливіше на потім. Давалися взнаки роки самостійності й ділового підходу до всіх питань.
Альбіні здалося, що її запитання збентежило коханого. Але він швидко впорався зі збентеженням. Сів за стіл, відкоркував шампанське, розлив його по келихах.
Альбіні не сподобалося, як довго й повільно він усе це робить. Ніби тягне час, міркуючи, що їй відповісти. Олег простягнув їй келих, неквапно взяв свій.
Нарешті підвів на неї очі й сказав: «Сонечко, я мушу зізнатися тобі. Я обіцяв тобі віддати гроші за три місяці, але у відрядженні в мене було багато часу, і я встиг підрахувати, що потрібну суму зможу зібрати тільки за п’ять місяців».
Альбіна не могла приховати свого розчарування. «І це все?» — спитала вона пригніченим голосом. У її душі ще жевріла надія, що Олег вирішив спочатку закрити ділові питання, а потім перейти до головного.
«А що ти хотіла почути?»
