Сюрприз, який записала прихована камера в моїй вітальні
— здивовано подивився на неї Олег. Альбіна засміялася й сказала, що чекала чогось страшнішого й неприємнішого. А затримка грошей на два місяці — це дрібниці, не варто було й говорити про це.
Альбіні не хотілося вірити, що її заміжжя відкладається ще на невизначений час. У душі вона була не лише розчарована, а й зла на Олега, але вирішила, що радості зустрічі псувати не стане. Усе добре обміркує, а потім сама порушить це питання.
Два дні Олег жив у її квартирі. Жодних слідів перебування чужинців у своєму домі за цей час Альбіна не виявила. Тому вирішила нічого не розповідати Олегові, а то він ще подумає, що в неї не все гаразд із головою.
На третій день чоловік зібрався до свого офісу. Привезли куплені комп’ютери, і треба було зайнятися їхнім установленням. Він попередив Альбіну, що на це піде три-чотири дні.
Вона вирішила, що цього часу їй вистачить, аби придумати, як витягти з нього плани на їхнє спільне майбутнє. Коли Альбіна під’їхала до офісної будівлі, побачила біля входу трьох своїх підлеглих. Побачивши Альбіну, яка виходила з автомобіля, вони дружно й швидко зникли за дверима.
А коли вона переступила поріг офісу, побачила заплакану секретарку.
— Катю, що сталося? — суворо спитала Альбіна. Але молоденька секретарка опустила очі й мовчки продовжувала вигрібати зі столу й тумбочки свої речі. І тільки літня прибиральниця, яка протирала підлогу біля робочого місця секретарки, з докором глянула на Альбіну й похитала головою.
— Зайдіть до мене, — наказовим тоном сказала Альбіна прибиральниці. Коли вони обидві зайшли до кабінету, суворо спитала в пенсіонерки: — Поясніть мені, що сталося з Катею?
Альбіну вразив вираз обличчя прибиральниці. Там було все — і образа, і обурення, і безмежне здивування.
— Ну, ви даєте, Альбіно Ігнатівно, — видихнула літня жінка, без запрошення сідаючи на стілець. — Ви ж вигнали Катю, та ще й які слова написали їй у повідомленні.
— Можете на мене ображатися, але нормальні керівники такого собі не дозволяють. Я й подумати ніколи не могла, що ви на таке здатні.
— Які слова? У якому повідомленні? — насупилася Альбіна.
— Та в тому самому, що ви вранці на Катин телефон надіслали, — з викликом відповіла прибиральниця.
Альбіна не звикла відкладати на потім питання, які можна було вирішити швидко. Вона рішуче вийшла з кабінету й попросила в Каті її телефон.
Сорок хвилин тому на смартфон секретарки надійшло повідомлення: «Катю, я більше не потребую твоїх послуг. Ти надто неакуратна й невиконавча. Мені набридло виправдовуватися за твою грубість і твої помилки перед клієнтами. Ти звільнена».
Це повідомлення було надіслане з телефону Альбіни. Але вона добре пам’ятала, що сорок хвилин тому сідала у свою машину й жодних СМС нікому не надсилала. Та й до роботи Каті в неї ніколи не було жодних претензій.
Альбіна підійшла до заплаканої секретарки й сказала:
