Випробування довірою: як нічний підробіток назавжди змінив стосунки матері й доньки

— сказала я нарешті.

— Що давно?

— Ти знаєш що.

Вона подивилася на свої руки. Покрутила ковпачок ручки, яку витягла з кишені.

— Конверт я знайшла в грудні, — сказала вона. — Ти погано його сховала. Він вискочив із шухляди, коли я діставала ножиці.

У мене щось стиснулося в грудях.

— Катю… — почала я.

— Зачекай. Дай мені сказати.

Я замовкла.

— Я знайшла конверт. Там було направлення і сума. Назва клініки. Я пошукала інформацію в інтернеті, потім подзвонила — просто дізнатися умови. Мені сказали, що в них є програма: якщо працівник відпрацює три місяці, родичам надається знижка сорок відсотків на планові операції.

Я порахувала. — Вона говорила рівно, наче по папірцю, і я розуміла: репетирувала. — Сорок відсотків від дев’яноста чотирьох тисяч. Виходить трохи менше п’ятдесяти семи. За два місяці тут я вже добре назбирала. До березня буде все.

Я дивилася на неї.

— Ти пішла працювати санітаркою.

— Так.

— Заради моєї операції.

— Заради твоєї операції.

Вона вимовила це просто, без пафосу, наче йшлося про щось звичайне. Я думала, що скажу щось у відповідь, — і не змогла. У горлі стояв клубок.

— Чому ти мені не сказала?