Я думала, що обвела 70-річного чоловіка навколо пальця. Сюрприз, який чекав на мене

У квартирі було тихо. На кухні тьмяно горіла лампочка під стелею. Батько сидів за столом, застеленим клейонкою з вицвілими соняхами. Перед ним стояла захолола кружка з чаєм. Він підвів голову. Під його очима залягли чорні, глибокі тіні. Шкіра здавалася прозорою.

Аліна зайшла на кухню. Мовчки поклала на стіл прозорий пакет. Розірвала пластик. Дістала синю папку. Поклала її перед батьком.

Вона відкрила обкладинку. Усередині більше не було десятків судових позовів, вимог колекторів і банківських виписок. Не було креслень холдингу й схем транзакцій. Лежав лише один аркуш цупкого білого паперу з водяними знаками. Офіційне повідомлення з державного реєстру. Відсутність заборгованостей. Нульовий баланс. Свобода.

Михайло опустив очі на папір. Його руки з будівельним пилом, що в’ївся в пори, повільно лягли на стіл. Пальці торкнулися шорсткого краю картону. Він довго сидів нерухомо. У тиші кухні було чути лише глухий стукіт крапель із нещільно закритого крана.

Аліна стояла біля вікна. Вона дивилася на чорні квадрати сусідніх будинків. По склу повільно повзла велика, брудна крапля листопадового дощу. Вона притулилася чолом до холодного скла й заплющила очі. Механізм зупинився.

Березень видався брудним. Почорнілий, ніздрюватий сніг осідав уздовж узбіч, перетворюючись на густу кашу з води, піску й автомобільної оливи. Повітря пахло сирістю й відталим асфальтом.

У залі міського суду номер дванадцять було душно. Пахло мокрою вовною верхнього одягу, дешевим парфумом секретарки й мастикою, якою нещодавно натерли паркет. Вікна були щільно зачинені.

Аліна стояла за свідчою трибуною. Дерево під її пальцями було гладеньке, відполіроване тисячами чужих рук. Просто перед нею, за куленепробивним склом ізолятора, сидів Кузьмін.

Скло відблискувало у світлі стельових ламп. Від ідеального юриста в кашеміровому пальті не лишилося нічого. На ньому був сірий светр із витягнутими на ліктях рукавами. Обличчя осунулося, набуло землистого відтінку. Щетина на запалих щоках росла нерівними клаптями. Він сидів, зсутулившись, обхопивши плечі руками, і дивився в підлогу. Система, якій він служив, пережовувала його з методичною, холодною ефективністю.

Рада директорів холдингу не пробачила втрати активів. Коли мільярди виявилися замороженими в міжнародних фондах, Кузьміна зробили головним архітектором провалу. Спершу його позбавили ліцензії. Потім спливли документи з його підписами, зробленими від імені опікуна. Фіктивна експертиза, відключення апаратури, транспортування, що закінчилося смертю. Корпорація технічно відтяла заражену кінцівку, зваливши на юриста всю провину за вбивство.

Ліворуч від трибуни, за прокурорським столом, сидів Ткаченко. На його плечах блищали нові погони підполковника. Ткаченко отримав підвищення за «блискуче розкриття складної схеми корпоративного вбивства». Він гортав матеріали справи, роблячи позначки жовтим олівцем.

— Свідку Савельєва, — голос судді, літньої жінки зі стомленим обличчям, рознісся залою крізь хрипкий мікрофон. — Чи підтверджуєте ви, що підсудний Кузьмін був присутній під час відключення медичного обладнання в особняку Соколова?

Аліна дивилася на підсудного. Кузьмін повільно підвів голову. У його очах була абсолютна, дзвінка порожнеча.

— Підтверджую, — голос Аліни пролунав рівно. — Він особисто віддавав розпорядження технікам від імені опікуна…