Я мовчки слухала їхні насмішки, сьорбаючи чай. Несподівана розв’язка одного дуже пафосного банкету

— пробурмотіла збентежена однокласниця.

— Тобі лишила, — усміхнувся Міша. — Воно, звісно, на тебе не налізе, але зате доньці віддаси. — Немає в мене доньки, — схлипнула Алла.

— Узагалі нікого немає. — Ну-ну, не засмучуйся, — погладив її Денис по голові. — Ти собі обов’язково когось знайдеш.

Четвертого, так? — Так, — кивнула жінка й, підвівши голову, подивилася на нього з хитринкою. — А може, ми з тобою знову?

— От уже ні, я на одні й ті самі граблі двічі не наступаю! — засміявся Денис. — Навіть якщо вони такі чарівні, як ти. Потім чоловік повернувся до Міші й спитав:

— То я не зрозумів, ті два амбали, це вони не японців охороняли? — Радше її від японців, — усміхнувся однокласник. — Боюся, що ми програли цю конкуренцію ще до початку.

— Та не дуже-то й хотілося, — розчаровано знизав плечима співрозмовник. У відповідь Міша промовчав. А в голові в нього майнула думка, що, можливо, все-таки варто спробувати.

Адже в нього все ще є синтезатор. Та й на татамі він уміє перемагати.