Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора
— Мій найбільший страх — це те, що ми завтра вранці звідси до міста поїдемо. Сусідка сказала, що вдень автобус дві години посеред дороги простояв. Мотор заглух, і всі в холоді чекали, поки не прислали за пасажирами інший транспорт.
Боюся, щоб мої дітки не змерзли. От якби ви нас завтра відвезли до автовокзалу, а більше нам нічого й не треба.
Герман був спантеличений.
Йому хотілося якнайшвидше поїхати додому. Він готовий був дати грошей, щоб родина викликала таксі. Але чоловік розумів, що такою дорогою легкова машина навряд чи проїде.
Йому не залишалося нічого іншого, як погодитися. Він попередив, що не може кинути свій позашляховик за селом, тому переночує в ньому. Коли Герман попрощався до ранку й зібрався виходити з дому, Цезар потягнувся за ним.
Було вирішено, що в машині вони переночують удвох. А о п’ятій ранку прийдуть сюди, щоб допомогти родині дістатися до позашляховика й вирушити в районний центр. Наступного ранку Алла з дітьми прокинулися близько п’ятої й чекали, коли по них прийдуть.
Рівно о п’ятій Антон побачив у вікно, як у двір заходить Герман. Усі почали швидко вдягатися. Надворі було ще темно.
Герман узяв сумку з рук Антона, усі поспішили до його машини на околиці села. Цезар зустрів усіх радісним гавкотом. Швидко вмостилися й поїхали.
У машині Герман спитав:
— Алло, ви мені вашу адресу назвіть, я вас просто до під’їзду довезу.
— Ви нас краще до автовокзалу довезіть, — попросила Алла. — Ми живемо далеко, тому до дому ви нас не зможете довезти.
— Далеко — це де ж? — вирішив уточнити чоловік.
— Ми з великого міста, — пояснив Антон. — Нам від автовокзалу ще дві з половиною години до дому їхати.
— Ну ви даєте! — здивовано вигукнув Герман. — Що ж ви мені вчора про це не сказали? Ми б уже всі вдома були, я ж теж із великого міста.
У ці краї тільки на полювання з друзями їздимо.
Швидко вирішили, що на жоден вокзал ніхто не заїжджатиме, а машина прямісінько вирушає в обласний центр. За півтори години зупинилися біля симпатичного придорожнього кафе.
Герман був голодний і розумів, що в його пасажирів сутужно з грошима. Вирішив хоча б нагодувати й напоїти їх, раз уже вони так рішуче відмовилися від грошової винагороди за допомогу з собакою. І хоч була лише рання година, усі щільно підкріпилися.
Антон приніс у машину кілька котлет для Цезаря, почав його годувати, а Алла з Германом дружньо розмовляли за столом.
— Германе, а ви Новий рік із сім’єю змогли зустріти чи всі ці дні собаку шукали?
— Я сам живу, — без жодного жалю зізнався чоловік.
І спокійно розповів, що колись у нього була сім’я. Того року, коли його доньці мало виповнитися десять років, дружина запропонувала взяти путівку й повезти дівчинку на море. Вона вибрала сонячну Іспанію, сказавши, що доньці там дуже сподобається.
Так і зробили. Але коли приїхали на місце, дружина часто й надовго йшла з готелю. Іноді з донькою, іноді сама.
Ніколи не казала, куди їде. А от донька була не така стримана. Дівчинка розповіла татові, що коли вони виходять за територію готелю, то йдуть не на пляж, як їй хочеться, а на зустріч із дядьком Пабло.
Він хоч і іспанець, але добре розмовляє російською. Дівчинка розповіла, що з іспанським другом мами вони ходять у кафе й гуляють парком, часто відвідують дорогі магазини.
— Тату, дивися, що мені дядько Пабло подарував, — сказала дівчинка й полізла в сумочку.
Герман був приголомшений побаченим….
