Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора
— спитав Антон у гостя.
— Не відмовлюся, — відповів чоловік. — Я сьогодні майже весь день їздив сусідніми селами, шукав Цезаря, а пів години тому мені зателефонував друг і сказав, що знайшов оголошення в інтернеті, де написано, що мій Цезар у вашому селі.
От я сюди й рвонув. А дорога у вас нечищена, довелося машину кинути за селом, пішки кілометри два до вас ішов. Змерз, якщо чесно, і повні черевики снігу набрав.
Тож гарячий чай мені не завадить. Антон тут же накрив на стіл, налив чаю й із жалем повідомив, що, крім двох печив, до чаю нічого гостеві запропонувати не може. Пояснив, що вони приїхали в село на кілька днів і продукти вже закінчилися.
Мама сказала, що тільки молочну кашу на вечерю зварить — і все. Обіцяла зараз із магазину булочок принести. А вона велика, грошей немає, лишилися тільки на квитки додому.
Чоловік уважно подивився на підлітка й сказав, що він узагалі солодкого не любить, йому б тільки гаряченького випити. Поки чекали Аллу з донькою з прогулянки, гість розпитував Антона про родину, поцікавився, чому тата не взяли з собою на Новий рік у село. З відповідей підлітка зрозумів, що той дуже серйозно налаштований проти батька, хоча в тонкощі сімейних стосунків хлопець його не посвячував.
Гість допивав уже третю чашку чаю, коли повернулися з прогулянки Алла з донькою. Жінка миттю зрозуміла, що це господар пса, бо чотирилапий лежав біля ніг чоловіка й не зводив із нього очей. Він лише злегка вильнув хвостом, побачивши Аллу, що ввійшла до хати.
Гість тут же встав, представився:
— Добрий день, мене звати Герман. Чекаю на вас, щоб подякувати за Цезаря. Він же для мене не просто мисливський собака.
Цезар для мене справжній друг. Хоча ні, брешу, Цезар — це моя сім’я. Я мало не збожеволів, поки шукав його.
Алла присіла за стіл, із цікавістю спитала, як сталося, що такий розумний і слухняний собака примудрився загубитися. Герман розповів, що вони з друзями на трьох машинах поїхали полювати на зайця тридцятого грудня. Зупинялися на заправці.
Усіх трьох собак виводили надвір, поки машини заправлялися. А потім Цезар пішов до машини друга, і той сказав, що візьме пса до себе, щоб його молодому цуценяті було в машині веселіше. Ніхто й не помітив, що Цезар одразу відійшов від машини.
Друг подумав, що пес повернувся до Германа, а Герман був певен, що його пес влаштувався поруч із цуценям у машині друга.
— А хіба цуценята їздять на полювання? — спитав здивований Антошко.
— Тому цуценяті, що було з нами, вже восьмий місяць, — пояснив Герман. Саме час привчати до полювання.
Від нього поки що користі не надто багато, але нехай вчиться у старших собак. Ще трохи поговорили про полювання, і Герман перейшов до головного.
— Алло, ви мені вибачте, але я не можу поїхати, не віддячивши вам. Ви врятували члена моєї сім’ї.
Скажіть, що я можу зробити для вас?
Алла тяжко зітхнула й сказала:
