Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

— отетеріла жінка, побачивши валізи, кришки яких не були закриті, і було видно, що там її речі.
— Люба моя, тобі не набридло брехати й удавати? — похмуро спитав дружину Герман. — Я не хочу і не можу тобі більше довіряти.

Я відвезу тебе в готель, заплачу за номер. Поговори з Пабло. Може, він забере тебе в сонячну Іспанію.

Дружина ридала, просила пробачення. Разом із нею плакала й донька. Але чоловік був непохитний.

Він пояснив Маші, що більше не любить її маму, але сказав, що Машенька може залишитися з ним, якщо хоче. І ще сказав, що вона завжди може йому телефонувати й приїжджати в гості. Наступного ранку Герман відвіз дружину в готель.

Машу жінка взяла із собою. А за кілька місяців через спільних друзів він дізнався, що його дружина поїхала до Іспанії. Але живе там на пташиних правах, бо Пабло одружений і не збирається кидати свою сім’ю.

Герман закінчив свою розповідь і сумно подивився на Аллу. Трохи помовчавши, сказав:
— Ніколи не думав, що зі мною може статися щось подібне. Я вірив своїй дружині, любив її. А вона з такою легкістю брехала мені.

Відтоді люблю тільки собак. Вони не зраджують. Та й із друзями мені пощастило.

— Ну й даремно ви так налаштувалися, — тепло усміхнулася Алла. — Ви молодий, дуже цікавий і приємний чоловік. Я певна, що ви ще будете щасливі й обов’язково зустрінете жінку, яку покохаєте і якій зможете довіряти.

— О, ні, — усміхнувся Герман, — тему кохання я закрив для себе назавжди. А якщо чесно, мені самому дуже навіть комфортно. Я вже дванадцять років живу сам і чудово почуваюся.

Не хочу нічого змінювати у своєму житті.
Алла помітила, що маленька донька задрімала просто за столом, сидячи в зручному кріслі. Вони ж сьогодні так рано прокинулися, і малеча не виспалася.

— Германе, дякую вам за смачний сніданок, — усміхнулася Алла. — Може, поїдемо далі?