Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

— Так, пора, — погодився чоловік. — Зараз траса буде хороша.

Доїдемо за півтори години.
До великого міста дісталися доволі швидко. Заторів на дорогах не було.

Герман довіз своїх пасажирів просто до їхнього будинку, побажав їм усього доброго й попрощався. Алла з дітьми почала підніматися на свій поверх. Жінка відчувала, як гулко калатає серце в грудях.

Вона дуже боялася йти додому, чомусь була певна, що їй дуже не сподобається те, що вона зараз застане в квартирі. Вона думала, що раз Павло за всі ці дні жодного разу не зателефонував ні їй, ні синові, значить, із ним щось не так. Алла дуже здивувалася, побачивши, що квартира в ідеальному порядку.

Було відчуття, ніби тут щойно попрацювали працівники клінінгової служби. Посуд і сантехніка блищали, усе було розставлене по своїх місцях і дихало чистотою та свіжістю.
— Оце так, — усміхнувся Антон, обходячи кімнати й дивуючись чистоті.

Батько ніколи не вирізнявся схильністю до наведення ладу. Навпаки, він завжди все розкидав, міг запросто залишити немиту чашку в раковині, хоча це було справою кількох секунд. Говорити про повне ретельне прибирання квартири взагалі не доводилося.

— Мамо, я думаю, його совість заїла, — сказав Антон, обійшовши всю квартиру й підійшовши до матері. — Зараз, мабуть, побіг у магазин, хоче до нашого повернення накупити всяких смаколиків, щоб загладити провину.
Настрій у Алли й Антона помітно покращився.

Вони обоє були певні, що, скучивши за сім’єю, Павло усвідомив, як багато вона для нього важить. І тепер у їхньому домі знову запанують добрий мир і взаєморозуміння, як тоді, в колишні часи. Але вже був пізній вечір, а чоловік усе не повертався.

Алла вирішила зателефонувати йому. Вона набрала номер і почула, що його телефон дзвонить у квартирі. Пішла на звук і зрозуміла, що чоловік залишив свій смартфон у кишені теплої куртки, яка висіла в передпокої.

Алла витягла телефон, увімкнула екран і побачила непрочитане повідомлення в месенджері. Натиснула на значок і завмерла. Вона зрозуміла, що Павлові пише жінка.

Це було ніжне послання. Алла зайшла в месенджер і прочитала все листування чоловіка з незнайомкою під ніком Ліна. У своєму останньому повідомленні Ліна писала:
— Я вже знайшла для нас із тобою затишне гніздечко.

Це скромне місце. Але, сподіваюся, скоро ти розберешся з дружиною, і ми житимемо у твоїй просторій квартирі. Скидаю адресу і з нетерпінням чекаю.

Алла чекала від Павла чого завгодно, але тільки не зради. Вона була певна, що він дуже втомлюється, що в нього купа проблем і складнощів на роботі, але вона й подумати не могла, що він здатен на зраду. Ще не до кінця вірячи в прочитане, Алла зрозуміла.

Якщо вона сьогодні ж не дізнається всієї правди, то до ранку просто збожеволіє. Перевіривши дітей і переконавшись, що син і донька міцно сплять, вона на останні копійки викликала таксі й поїхала за адресою, яку було вказано в повідомленні. За двадцять хвилин таксі доставило її за потрібною адресою.

Не чуючи ніг від хвилювання, Алла піднялася на потрібний поверх і натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинила та сама дівчина, що була на аватарці в телефоні чоловіка. Красуня в коротенькому халатику запитально втупилася в Аллу, і тут же з кімнати почувся задоволений голос Павла.

— Сонечко, кого це там принесло?
Не встигло Сонечко відповісти, як Павло сам вийшов у передпокій. Побачивши Аллу, не зніяковів, не розгубився, не злякався.

Лише трохи здивувався й спокійно спитав:
— Як ти мене знайшла?
— Не треба телефон залишати де попало, — задихаючись від обурення, випалила Алла й щосили жбурнула смартфон у чоловіка.

Павло потер плече, в яке влучив телефон, і всміхнувся.
— А, це добре, що ти зараз про все знаєш. Мені не доведеться тобі нічого пояснювати, але мушу тобі сказати, що хвилюватися тобі нема про що. Своїх дітей я ніколи не кину.

Це було сказано з пафосом, але однаково розлютило обох жінок.
— Що значить не кинеш? — верескнула Ліна.
— Моїм дітям такий батько не потрібен, — змертвілими губами неголосно промовила Алла. — Я подаю на розлучення.

— Я нікого вмовляти не збираюся, — гордо задер голову Павло. — Але попереджаю, на поводі ні в кого не піду, тож обидві позбавте мене від будь-яких умов.
Алла зрозуміла, що її Павло уявив себе героєм, якому можна робити що завгодно.

Вона не пам’ятала, як вийшла з під’їзду, як ішла вулицями міста, нічого не помічаючи навколо. Вона не відчувала крижаного вітру, який наскрізь продував її тонке пальто, не помічала, що руки змерзли й навіть припухли від сильного морозу. Додому дісталася пішки майже за дві години…