Я з завмиранням серця розчинила двері незнайомого приміщення. Неочікувана розв’язка одного дуже підозрілого вечора

— Ти що ж тут робиш?
— Я маму чекаю, — відповіла дівчинка. — Вона прибиральницею тут працює.

Зараз їй лишилося тільки туалети помити, і ми одразу додому підемо.
— А ви охоронець?
Герман розсміявся й спитав:
— А чому ти думаєш, що я охоронець?

— Мама каже, що в цей час в офісі тільки прибиральниці й охоронці працюють, — відповіла дівчинка. — А всі інші працівники до шостої вечора тут бувають.
Германові не залишалося нічого, як погодитися з дівчинкою.

Він уважно слухав її, і вона розповіла чоловікові, що з мамою й Антоном вони тепер живуть в іншому місці. Мама працює вдень у музичній школі, а ввечері миє тут підлогу. Розповіла Катя й про те, що Антон хоч і закінчує сьомий клас, але теж заробляє гроші.

Він влаштувався в якусь фірму й щодня розкладає рекламу по поштових скриньках будинків, куди його відправляють. Герман уважно слухав дівчинку й думав, ну чому ж так не щастить хорошим людям? У тому, що Алла і її діти хороші, Герман не сумнівався ні секунди.

У нього було щонайменше два залізні приводи так вважати. Вони врятували від певної загибелі Цезаря й відмовилися від грошової винагороди, та ще й годували пса, коли він жив у них, хоча в самих із продуктами було не дуже. Далеко не багато людей на таке здатні.

Незабаром до них підійшла Алла. Вона здивувалася й зраділа, побачивши Германа.
— Ну треба ж, Германе! — засміялася жінка, — от уже не думала, що ми з вами можемо ще раз зустрітися.

— А дядько Герман тут охоронцем працює, — повідомила матері Катя.
— Дядьку Германе, а як справи у Цезаря?
— У нього все чудово, — відповів чоловік. — Весна надворі, збираємося з ним на озера на полювання.

— Він сильно хворів, коли ви його забрали? — спитала Алла.
— Було таке, — похмуро відповів Герман. — Дещо застудив. Довелося і сечовий міхур йому лікувати, і суглоби.

Але зараз усе в повному порядку. Не втомлюємося з ним згадувати вашу родину добрим словом.
І раптом у голову чоловікові прийшла цікава думка.

Він подивився на Аллу й малечу та запропонував:
— А хочете, разом у неділю погуляємо? Я його приведу. І Антона беріть.

За кілька днів Герман із собакою та Алла з дітьми зустрілися в найдальшій частині міського парку. Цезар одразу впізнав своїх рятівників і по черзі радісно обгавкав їх, виляючи хвостом. Поки діти бігали й гралися із собакою, Алла розповіла Германові, як вони живуть.

Чоловіка вразило, що вона не сказала жодного поганого слова про свого чоловіка, жодного разу не поскаржилася на життя. Навіть про те, що важко з фінансами, жодного разу не згадала. Це було доволі несподівано.

Адже скарги на чоловіків і безгрошів’я були звичною справою серед його колег-жінок. Прогулянка парком тривала понад три години, після чого Герман запросив усіх перекусити. Цезаря залишили в машині, а самі дружно вирушили до кафе.

Це було дуже дороге кафе. І Алла відразу напружилася, коли побачила розкішні інтер’єри й вишколених офіціантів. Герман перехопив її невпевнений погляд і сказав:
— Я запросив, я за всіх і плачу. Обирайте, хто що їстиме.

За столом провели не менше години, після чого Антон за звичкою прихопив зі столу кілька шматків м’яса й пішов до машини годувати свого улюбленця.
— Взагалі-то в Цезаря з режимом дуже суворо, — усміхнувся Герман, коли Антон зник із поля зору. — Я годую його по годинах, не балую.

Але Антон має право порушити собачий режим. Тож нехай обидва порадіють досхочу.
Коли за дві години Аллу й дітей Герман довіз до їхньої квартири, родина була майже щаслива.

Катя не могла намилуватися новою лялькою, яку подарував їй Герман, а Антон просто захоплювався чоловіком і казав, що коли виросте, теж буде мисливцем і купить таку саму машину, як у дядька Германа.
— Він що, так сильно подобається тобі?