Я запізнилася на зустріч випускників і зіткнулася з минулим, яке вважало себе переможцем

Богдан поклав долоню Оксані на плече. Рух був тихий, без виклику, але в ньому відчувалася така спокійна підтримка, що Оксана випросталася ще більше.

— Нам час, — сказав він. — Даник утомився.

— Зачекай, — Руслан ступив уперед. — А аліменти? Тепер у тебе чоловік, хай він вас і утримує.

Оксана подивилася на нього майже з жалем.

— Аліменти — обов’язок батька. Моє заміжжя його не скасовує. Ти платитимеш, доки Данило не стане повнолітнім.

— Я подам новий позов.

— Подавай. Закон на боці дитини.

Руслан зблід від злості. У дверях ресторану з’явилася Леся. Схоже, вона бачила більшу частину сцени крізь вікно. Подруга підійшла повільно, схрестивши руки на грудях.

— Пам’ятаєш, Руслане, що ти сказав їй минулого разу? Де твій чоловік, кому ти потрібна? — Леся всміхнулася. — Ось він. Справжній. А ти зараз виглядаєш саме так, як заслужив.

Руслан різко відвернувся й зашкутильгав геть. Інна, що стояла трохи осторонь біля входу, мовчки спостерігала за ним, а потім перевела погляд на Оксану й ледь помітно кивнула. У тому кивку не було дружби, але було розуміння.

— Ти неймовірна, — прошепотіла Леся, обіймаючи подругу. — Я б так не змогла.

— Змогла б, — тихо відповіла Оксана. — Просто інколи треба надто довго йти до точки, де вже не можна відступати.

У машині Богдана Данило швидко задрімав на задньому сидінні, поклавши голову на м’яку куртку. Оксана дивилася на його обличчя в напівтемряві й думала, що все це було не заради помсти. Не заради того, щоб принизити Руслана при людях. Вона просто нарешті обрала не страх.

— Ти не шкодуєш? — спитав Богдан, коли вони зупинилися біля дому.

— Про що?

— Що сказала йому все так прямо.

Оксана подивилася на сплячого сина.

— Ні. Я дала йому багато шансів. І собі теж дала шанс побачити правду.

Удома Богдан обережно переніс Данила до кімнати, поклав на диван і вкрив ковдрою. Оксана поцілувала сина в чоло, затрималася поруч, прислухаючись до його спокійного дихання. Потім вийшла на кухню, де Богдан уже ставив чайник.

Вони сиділи за столом, тримаючись за руки, і ніч за вікном більше не здавалася порожньою…