Я застала майбутню свекруху у власній квартирі вже після першого ж побачення й одразу зрозуміла, що знайомство буде незвичайним

За дверима тим часом розгорталася справжня драма. Галина Іванівна, зрозумівши, що замок не піддається, почала смикати ручку з такою силою, що та жалібно заскрипіла.

— Ах ти, шльондро, відчини, кому кажуть! Я тобі зараз усі двері рознесу! — долинали з-за металу приглушені, але сповнені люті крики.

Оксана навіть не ворухнулася. Вона дістала з сумочки м’ятний льодяник, закинула до рота й стала чекати.

Повз сходами прошкутильгала сусідка баба Ніна, відома на весь під’їзд своєю феноменальною здатністю опинятися в центрі будь-яких подій.

— Оксанко, а чого це в тебе там грюкає? Ремонт почали? — цікаво примружилася старенька, спираючись на ціпок.

— Ні, тітко Ніно, злодійку замкнула. Поліцію чекаємо, — незворушно відповіла Оксана, хрумкаючи льодяником.

Очі баби Ніни округлилися до розмірів блюдець. Вона миттю всілася на сходинку, розуміючи, що таку безплатну виставу пропускати не можна за жодних обставин.

Наряд поліції прибув на диво швидко. Мабуть, патрулювали десь у сусідніх дворах.

Двоє кремезних хлопців у формі протупотіли сходами, оцінювально дивлячись на спокійну господиню квартири й стареньку в першому ряду партеру.

— Ви викликали? — уточнив старший сержант із чіпким поглядом.

— Я. Документи на квартиру в сумці. Паспорт теж. — Оксана коротко кивнула. — Усередині стороння жінка зібрала мої речі в пакет. Зараз відчиню…