Я застала майбутню свекруху у власній квартирі вже після першого ж побачення й одразу зрозуміла, що знайомство буде незвичайним

Сержант кивнув напарникові, закликаючи приготуватися. Оксана підійшла до дверей, повернула ключ, відімкнула нижній замок, потім клацнула верхнім і розчахнула двері.

Галина Іванівна вилетіла в коридор, мов розлючений носоріг, просто в персиковому халаті, задихаючись від люті. У руках вона навіщось стискала той самий пакет з Оксаниними сукнями, наче це був її щит.

— Ах ти, стерво малолітнє, та я тебе, та я твого тупого кота! — заверещала вона, замахуючись пакетом на Оксану.

— Спокійно, громадянко. — Сержант ступив уперед, жорстко перехоплюючи руку Галини Іванівни.

Пакет вислизнув і ляпнувся на підлогу. Із нього віялом розсипалися літні сарафани.

— Що тут відбувається? Хто ви така і як потрапили до чужої квартири? — Голос поліцейського брязнув металом.

Галина Іванівна, раптом усвідомивши, хто перед нею, на секунду затнулася. Її обличчя пішло червоними плямами обурення. Вона спробувала вирвати руку, але хватка сержанта була міцною.

— Пустіть! Яка чужа квартира? Я мати її залицяльника, Дениса. Він мені сам ключ дав. Ми до неї жити переїжджаємо, — видала жінка на одному подиху, тицяючи вільним пальцем в Оксану. — Ця ненормальна мене замкнула. Я їй вечерю приготувала, а вона…

Поліцейські перезирнулися. Ситуація починала набувати відтінку лютого абсурду.

— Так, стоп. — Другий патрульний дістав блокнот. — Ви підтверджуєте, що проникли в порожню квартиру без присутності власниці?

— Та я майбутня свекруха. Мені синочок ключ дав, — не вгамовувалася Галина Іванівна, відчуваючи, як ґрунт вислизає з-під ніг, але не бажаючи здавати позицій. — У неї тут бруднота, сир тухлий у холодильнику, сукні як у гулящої дівки. Я лад навела.

Оксана стояла, схрестивши руки на грудях. Ані тіні емоцій.

— Пане сержанте, — її голос розітнув істерику жінки, мов склоріз. — Я цю громадянку бачу вперше в житті. Учора я мала необережність сходити на одне побачення з якимось Денисом. Вочевидь, під час походу до туалету він украв мій запасний ключ. Я вимагаю оформити незаконне проникнення до житла й крадіжку моїх особистих речей. Ось вони на підлозі валяються, і халат нехай зніме.

Галина Іванівна захлинулася від такої нахабності.

— Крадіжку? Та кому твої ганчірки потрібні? Я їх Маринці в село зібралася віддати, — ляпнула вона, не подумавши.

Сержант хмикнув, дістаючи наручники.

— Тобто факт підготовки чужого майна до винесення ви підтверджуєте. Чудово…