Крик нареченої за дверима розбудив увесь готель. Батько вибив двері й, побачивши те, що сталося

«Боляче! Витягни це негайно!» — крики нареченої розбудили весь готель. Батько вибив двері й опустив очі. «Не туди! Боляче ж! Витягни це негайно!» Несамовитий крик розірвав тишу готелю «Білі ночі» о третій годині по півночі.

Лариса Михайлівна підскочила на ліжку так різко, що ледь не впала на підлогу. Серце шалено закалатало. Вона вчепилася в руку чоловіка.

«Пашо! Пашо! Прокинься!» Павло Іванович, колишній підполковник, спав мертвим сном після весільного застілля. Його хропіння розносилося номером, мов ревіння ведмедя в барлозі. «Пашо!» — новий крик із сусіднього номера, номера молодят, — вдарив по нервах. «Тягни сильніше!» «Ні, стій! Ти робиш тільки гірше!» — Лариса Михайлівна похолола. Голос належав Наталії, невістці.

Тій самій тихій, скромній дівчинці, яка ще вчора червоніла від одного лише погляду нареченого. «Господи, що там відбувається?» — прошепотіла вона. Павло Іванович нарешті розплющив очі.

Кілька секунд він дивився в стелю, намагаючись зрозуміти, де перебуває, і тут почув. «А-а-а! Боляче! Витягни!» Підполковник сів на ліжку. Обличчя його скам’яніло.

«Це…» — почала Лариса Михайлівна. «Номер 307-й», — відкарбував чоловік. «Сергій і Наталія».

«Але…» Павло Іванович уже натягував спортивні штани. Руки його тремтіли. Не від страху.

Від люті. «Я вб’ю його!» — процідив він крізь зуби. Власними руками.

«Пашо, зачекай, може, ми неправильно…» Та двері вже грюкнули. Лариса Михайлівна накинула халат і кинулася слідом, на ходу намагаючись влучити ногою в капець. У коридорі яблуку ніде було впасти.

Тітка Валя в бігудях стояла біля своїх дверей, притиснувши вухо до стіни. Двоюрідний брат нареченого, Денис, 25-річний телепень із посмішкою до вух, знімав усе на телефон. Чиясь бабуся в нічній сорочці хрестилася й шепотіла молитву.

«Не рви! Це ж… Це ж єдине!» — долинуло з-за дверей. «Я стараюся, але воно не піддається!» Це був голос Сергія, розпачливий, майже плаксивий. Павло Іванович зупинився перед дверима номера 307.

Кісточки пальців побіліли на стиснутому кулаці. «Синку…» — голос його був страшний. «Відчини двері. Негайно». Тиша. Потім приглушене жіноче схлипування.

«Відчиняй, я сказав!» Нічого. Павло Іванович відступив на крок. Лариса Михайлівна бачила цей погляд.

Такий самий був у нього 30 років тому, коли сусідський хуліган образив маленького Сергійка. «Пашо, не треба!» Але було пізно.

Удар. Хлипкі двері вилетіли разом із замком. Підполковник увірвався всередину й завмер.

За ним увірвався весь весільний натовп. Тиша повисла така, що було чути, як капає вода з крана у ванній. Шість місяців тому…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇