Як два келихи шампанського назавжди змінили моє сімейне життя

«Олю, я чудово зрозумію, якщо ти захочеш піти назавжди. Я дуже підвів тебе й не був до кінця чесним від самого початку. Я не розповів тобі про божевільну колишню й не зміг захистити свою сім’ю».

Вона дуже довго мовчала, пильно дивлячись на нього. «Я поки не знаю, чи зможу колись знову довіряти тобі повністю. Але я бачила, як ти мучився в лікарні, і тепер точно знаю, що це була не твоя рука».

«Давай спробуємо вибудувати все заново, крок за кроком. Але тепер у нас буде життя без найменших секретів. І, мабуть, без будь-якого шампанського».

Ту дивну ворожку Ольга так більше й не знайшла. Вона спеціально ходила тим бульваром кілька разів у надії знову її зустріти. Але там не було нікого навіть віддалено схожого.

Іноді їй здавалося, що ця загадкова стара була просто внутрішнім голосом її власного страху й загостреної інтуїції. Голосом, який цього разу виявився по-справжньому рятівним. Життя молодого подружжя повільно й дуже обережно складалося наново.

Воно вже не було таким безхмарно світлим і довірливим, як раніше. Але зате тепер воно стало по-справжньому живим. І, що найголовніше, набагато чеснішим.