Як упевнений у собі мільярдер отримав неочікувану відповідь від простої співачки

Обличчя Раяна було надто виразним, щоб лишитися непоміченим: темні очі, чітка лінія вилиць, прямий ніс, акуратна коротка борода, що підкреслювала жорсткість підборіддя. У ньому було поєднання краси й небезпечної зібраності. Такі обличчя часто бувають у людей, які рідко програють — не тому, що їм щастить, а тому, що вони заздалегідь продумують, як перемогти.

Раян увійшов не сам. З ним були двоє охоронців, що трималися на відстані, особистий помічник Самір і кілька молодих чоловіків із його оточення. Зала ледь помітно змінилася, коли він пройшов між столами. Розмови стали тихішими, погляди повернулися в його бік, багато гостей привітали його легким нахилом голови.

Він був не просто багатий. Він був символом нового покоління людей, які однаково впевнено почувалися у світі старих традицій і сучасних корпорацій. Його освіту, угоди, благодійні проєкти й жорстку манеру вести бізнес обговорювали часто, але ще частіше говорили про його характер.

Раян не терпів помилок. Люди, які працювали з ним, знали: він міг залишатися спокійним навіть у напружені хвилини, але якщо його терпіння вичерпувалося, холод у його голосі лякав сильніше за крик.

Еліна стояла біля сервірувального столика, готова почати обслуговування. Вона помітила, як Раян, зайнявши своє місце, уважно оглянув залу, затримав погляд на картинах, виставлених для торгів, потім щось тихо сказав своєму помічникові.

— Шампанське чи мінеральну воду? — з ідеальним поклоном запитала Міра.

— Воду з лаймом. Для всіх, — відповів він, навіть не підвівши очей від каталогу.

Голос у нього був глибокий, спокійний, з легким акцентом людини, звиклої говорити кількома мовами.

Міра жестом покликала Еліну. Дівчина швидко рушила до бару й за кілька хвилин повернулася зі срібним підносом. На ньому стояли келихи з холодною мінеральною водою, скибочками лайма й гілочками м’яти.

Еліна розставляла напої перед гостями безшумно й точно. Вона намагалася бути майже прозорою — так учила Міра, так вимагала сама атмосфера цього місця. Але коли вона поставила останній келих перед Раяном, їхні погляди несподівано зустрілися.

Лише на мить.

Еліна тут же опустила очі, як і належало. Але було запізно. Вона відчула, що він затримав на ній погляд.

Раян дивився так, ніби побачив у ній щось, що вибивалося із загального порядку. Не хіть, не грубий інтерес, не звичну поблажливість багатого чоловіка до вродливої службовиці. Радше насторожену цікавість. Наче він випадково помітив тріщину на ідеально відполірованій поверхні.

— Ви нещодавно тут працюєте?