19 років, наша дівчина стала ДРУЖИНОЮ ШЕЙХА… Але після першої ночі потрапила до ЛІКАРНІ

Малік не збирався відступати. Його погляд налився люттю. Він повільно розгорнув згорток. Усередині зблиснуло скло ще одного флакона.

— Правду? — кинув він. — Вона вбиває швидше й надійніше за будь-яку отруту.

Не давши нам отямитися, він щосили жбурнув посудину об каміння. Скло розлетілося вщент, і повітря миттєво наповнилося їдким запахом. Удалині тривожно заіржали коні. У мене перехопило подих, але я зробила крок уперед. Відступати було нікуди.

Отруйна рідина вбиралася в землю, їдкий туман обпікав легені, змушуючи кашляти. Але зараз слабкість була неприпустимою. Перед нами стояла людина, яка роками холоднокровно вершила долі всього палацу.

Рашид підняв меч. У його погляді не лишилося сумнівів — лише холодна рішучість.

— Ти вкрив наш рід незмивною ганьбою, Маліку, — жорстко промовив він. — Скількох ти згубив заради своїх амбіцій?

Малік презирливо скривив губи.

— Я захищав наш дім від твоєї слабкості. Ти віриш у милосердя й долю. А світом править лише сила. Без мене тебе давно б усунули.

— Влада, замішана на зраді й отруті, — це не сила, — втрутилася я. — Це боягузтво.

Він перевів на мене сповнений ненависті погляд.

— А ти, чужинка, вирішила, що можеш диктувати тут свої правила? Ти мала стати черговою безмовною тінню в зачиненій галереї.

— Ти помилився, — я випросталася й подивилася йому просто в очі. — Саме я покладу цьому край.

З цими словами я кинула збережений флакон із доказом йому під ноги. Посудина розбилася, темні бризки потрапили на його дороге вбрання. Малік інстинктивно відсахнувся, ніби від опіку. Тієї ж миті варта зімкнула кільце.

— Взяти його, — наказав Рашид.

Малік спробував вихопити захований клинок, але точний удар вартового вибив зброю. За секунду його руки були міцно скручені за спиною.

— Ти пошкодуєш про це! — проричав він, втрачаючи самовладання. — Рада не повірить звинуваченням без вагомих доказів!

Рашид підійшов до брата впритул…