19 років, наша дівчина стала ДРУЖИНОЮ ШЕЙХА… Але після першої ночі потрапила до ЛІКАРНІ

— Ти казав, що він боїться розголосу. Отже, ми повинні позбавити його тіні.

У кімнаті запанувала мовчанка. Я бачила, як у душі Рашида борються бажання захистити мене і розуміння, що іншого шляху немає.

— Добре, — сказав він нарешті. — Але якщо з’явиться хоч найменша загроза, ти підеш у безпечне місце.

— Я залишуся, — заперечила я. — Інакше всі ці смерті були марними.

Це був мій вибір. Небезпечний, але єдино можливий.

З настанням темряви я накинула хустку й непомітно вийшла в сад. Біля старого колодязя нас уже чекали вірні воїни Рашида й лікар. У руках лікаря тьмяно горіла лампа, прикрита щільною тканиною. Він мовчки вказав на глечик зі свіжою тріщиною на глиняній кришці й слідами сургучу.

— Він був тут, — ледь чутно сказав один із вартових. — Зовсім недавно.

Серце шалено відраховувало удари. Ми сховалися в густій тіні дерев і завмерли.

Кроки почулися раптово. Тихі, впевнені.

Малік.

У руці він тримав невеликий згорток. Він підійшов до посудин і звичним рухом потягнувся до кришки.

Настав вирішальний момент. Я намацала схований флакон і ступила з темряви.

— Досить!

Мій голос продзвенів у нічній тиші. Малік різко обернувся. На мить він розгубився, але швидко взяв себе в руки. Його обличчя спотворила холодна усмішка.

— Ось як? Отже, ти все-таки вирішила вийти на світло.

Слідом за мною з тіні вийшов Рашид. У місячному промінні блиснула сталь його меча.

— Усе скінчено, брате, — сказав він. — Ми знаємо правду…