70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів

За кілька днів у домі Єгора з’явилися батьки Аглаї. Вони дякували йому й Валентині, не знаючи, як висловити свою вдячність. Єгор ніяковів, відмахувався, казав, що нічого особливого не зробив, але старі все одно дивилися на нього так, ніби він повернув їм увесь світ.

Вони погостювали в нього кілька днів. Разом із Валентиною ходили до лісу, гуляли околицями, увечері збиралися за спільним столом. Дім Єгора, зазвичай тихий і порожній, раптом наповнився голосами, запахом їжі, неквапними розмовами.

Тим часом чоловіка Аглаї затримали. Він давав свідчення, і за скоєне йому загрожувало серйозне покарання.

Потім Аглая з батьками поїхала. Прощалися тепло, довго. Валентина навіть сплакнула, а Єгор стояв біля воріт і, як завжди, робив вигляд, що нічого особливого не відчуває. Коли віз зник за поворотом, його дім знову поринув у звичну тишу.

— Знаєш, Єгоре, — задумливо сказала Валентина, коли вони лишилися вдвох біля хвіртки, — а я ж думала, вона в тебе залишиться.

— Хто? — щиро здивувався він.

— Аглая.

Єгор розсміявся.

— І вигадниця ж ти. Я сивий старий, а вона ще молода жінка. У неї своє життя попереду.

— Та я не зі зла сказала, — зітхнула Валентина. — Просто шкода мені тебе. Хотілося, щоб не сам ти був.

Єгор усміхнувся вже не насмішкувато, а спокійно.

— Не треба мене жаліти. Я живу як умію. І любити все одно буду тільки свою Аглаю. Ту, мою. Розумієш?

— Розумію, — кивнула Валентина. — Справді розумію…