70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів

— А, наша сорока тут як тут. Ну й навіщо було одразу поліцію здіймати? Не можна було в мене спитати?

— Пробач, Єгоре, — розвела руками Валентина. — Я ж думала, ти її вбиваєш, а ти, виявляється, лікував. І взагалі, чого ти мовчав, що вмієш людей на ноги ставити? Я зі спиною мучуся котрий рік, а ти поруч живеш і ні слова. Хороший сусід!

Усі розсміялися. Навіть поліцейський не стримав усмішки. Єгор тільки махнув рукою й пообіцяв Валентині, що займеться і її спиною, раз уже вона тепер від нього однаково не відчепиться.

— Аглає, — звернувся до гості поліцейський, — треба буде поїхати з нами й написати заяву. Чоловік не просто залишив вас. Він повернувся додому й здійняв галас, ніби ви зникли під час звичайної прогулянки. Розраховував, що шукатимуть зовсім не там.

Аглая перелякано похитала головою.

— Я боюся його.

— Нехай поки поживе в мене, — сказав Єгор. — Звідси її ніхто не забере проти волі. А заяву вона напише. Таке не можна лишати без покарання.

— Я тільки хочу зателефонувати батькам, — прошепотіла Аглая. — Сказати, що жива.

Вона подивилася на Єгора і вперше всміхнулася йому по-справжньому…