70-річний пенсіонер пустив на нічліг незнайомку. Ранковий вчинок постоялиці приємно здивував місцевих жителів

Усі місяці чекання Єгор беріг дружину так, ніби вона була зроблена з тонкого скла. Він не давав їй піднімати важкого, сам носив воду, топив піч, ходив поруч і радів кожному її слову про майбутню дитину. Йому здавалося, що попереду в них почнеться нове, світле життя.

Але доля розпорядилася інакше.

На останньому місяці Аглаї стало зле. Її терміново повезли до лікарні, лікарі вирішили не чекати. Пологи виявилися тяжкими. Дружину врятувати не вдалося, дитина теж не вижила. Потім Єгору казали, що зробили все можливе, що шансів уже майже не було, що таке, на жаль, трапляється.

Він тоді не чув слів. Лише пам’ятав холодну підлогу під руками й власний крик, від якого, здавалося, здригнулися стіни.

Після похорону Єгор довго жив ніби не серед людей, а у власній темній ямі. З роками біль не зник, тільки став тихішим, глибше сховався. Він перебрався до села, де колись виросла Аглая, оселився на околиці й поступово перетворився на відлюдькуватого вдівця, якого цуралися, але особливо не чіпали.

Люди звикли: живе собі й живе. Не галасує, чужого не бере, в чужі справи не втручається. Тільки Валентина час від часу переповідала сусідкам те, що сама ж і додумувала. Єгор мовчав, і від того чутки довкола нього ставали тільки густішими.

Одного разу до нього прийшов якийсь чоловік і попросився переночувати. Вони довго говорили на подвір’ї, потім Єгор впустив його до хати. Не минуло й години, як з хатини долинули крики. Сусіди перелякалися, але ніхто не наважився втрутитися.

Уранці гість пішов сам, а Єгор вийшов на подвір’я як завжди, ніби нічого й не сталося. Потім подібне повторювалося ще кілька разів: приїздили незнайомі люди, заходили до нього, а за якийсь час із дому чулися болісні зойки. Селяни не розуміли, що там коїться, і від того почали оминати дім Єгора ще далі.

Валентина саме про все це й думала, крокуючи до лісу. Їй здавалося, ніби сусід і досі дивиться їй услід своїм важким поглядом. Але щойно вона помітила перший міцний гриб під моховитою купиною, потім другий і третій, як усі тривожні думки розлетілися…