Бабуся врятувала чотирьох вовченят — і через роки вони віддячили їй так, що ніхто не міг повірити..

Однієї з цих сирих ночей у двері вдарили. Не так, як стукають сусіди, коли потрібна сіль або сталася біда. Стук був різкий, чужий, нетерплячий. Орися підвела голову, прислухалася. Вітер шкребся об стіни, старе дерево поскрипувало, та новий удар у двері прозвучав ще жорсткіше. Вона повільно підійшла до сіней і поклала долоню на засув. У селі пізні гості не завжди означали лихе, але щось у цьому звуці змусило серце стиснутися.

Вона прочинила двері рівно настільки, щоб побачити поріг. Там стояли троє незнайомих чоловіків. Один одразу підняв зброю й навів її на неї. Говорив грубо й коротко: вимагав гроші, цінні речі, наказував мовчати й не намагатися кликати на допомогу. Орися завмерла. Соломія була далеко, сусіди — за товстими стінами ночі, а перед нею стояли люди, що прийшли не просити й не пояснювати, а відбирати.

Чоловіки ступили всередину так упевнено, ніби дім уже належав їм. У сіни вірвалося холодне повітря. Орися відступила, відчуваючи, як плутаються думки: зброя, ніч, засув, вовки в сусідній кімнаті. У цю мить вона вперше за довгий час відчула свою старість не як втому, а як крихкість перед чужою силою. І тут із глибини дому піднялося низьке гарчання. Спершу воно не було гучним, та швидко наливалося вагою, котилося по підлозі, як попередження.

У дверному прорізі з’явився Буран, за ним — Плут і Вертихвост. Їхні тіла витягнулися, очі блиснули в напівтемряві. Нападники знітилися: вони явно не чекали побачити в старій сільській хаті вовків. Чоловік зі зброєю спробував щось крикнути, та звірі вже зрозуміли, звідки йде небезпека. Плут, Буран і Вертихвост рвонули вперед, відтинаючи чужинців від господині. У тісноті пролунали крики, важка шарпанина, глухий удар упалої речі. Вовки вчепилися нападникам у ноги, змушуючи їх відступати, втрачати рівновагу, збиватися один з одним. У їхніх рухах не було метушні: кожен ніби знав своє місце в цій тісноті.

Сивко не кинувся слідом за іншими. Він метнувся до Орисі й став перед нею, затуливши від озброєного чоловіка. Спина його напружилася, з горла вирвався хрипкий звук, від якого чужак на мить здригнувся. Орися зрозуміла: це її єдина можливість. Намагаючись ступати тихо, вона відступила до спальні, намацала телефон і тремтячими пальцями набрала допомогу. Коли в слухавці відповіли, вона збивчиво сказала, що в дім увірвалися озброєні люди. Голос на іншому кінці був далекий і рівний, та Орися трималася за нього, як за тонку нитку. За стіною тривала боротьба, і кожна секунда в домі ніби стискалася до болю…