Біля РАЦСу до нареченої підійшла циганка: «Тобі дісталася чужа фата, а попереду — нещастя

Вона завела з ним жваву розмову, розпитуючи про машину, про маршрут майбутньої поїздки до банкетної зали, відволікаючи його увагу достатньо довго, щоб Вікторія, скориставшись моментом, могла обшукати бардачок автомобіля. Там, серед дорожніх карт і серветок, вона виявила запасний комплект ключів від машини Максима. Очевидно, водій зберігав їх про всяк випадок. Тремтячими пальцями вона вставила ключ у замок багажника, і кришка з клацанням піднялася, відкриваючи погляду саме те, про що попереджала таємнича незнайомка на перехресті.

Невелика потерта валіза лежала під пледом, акуратно покладена в куток багажного відділення. Вікторія відкинула плед і, відчуваючи, як руки тремтять так, що вона ледве дає собі раду з блискавкою, розстебнула валізу. Усередині виявився жіночий одяг, явно призначений для вагітної: вільні сукні й розтягнуті на животі штани, кілька сорочечок і чепчиків для новонародженого. Поруч лежала маленька пелюшка з вишитими незабудками; усе було акуратно загорнуте в целофан.

Зверху лежав конверт із грошима. Там була доволі значна сума, судячи з товщини пачки купюр, і записка, знову написана тим самим почерком. «Дашо, тут на перший час. Тут набагато більше, ніж зазвичай, бо скоро все зміниться. Після весілля я оформлю розлучення з цією дурепою впродовж пів року, щоб не викликати підозр у її батька. А гроші від продажу частки в бізнесі дозволять нам із тобою і з сином зажити нормально, не озираючись на чужі гроші. Потерпи, кохана, лишилося зовсім трохи».

Вікторія читала ці рядки, і кожне слово впивалося в неї, залишаючи незагойні рани. Дурепа. Саме так він називав її в листі до коханки, тієї самої жінки, заради якої готував такий цинічний, такий розважливий план: одружитися, вичекати кілька місяців для годиться, а потім розлучитися, забравши із собою значну частину батькового бізнесу, щоб забезпечити безбідне життя собі, коханці та їхній спільній дитині. Вона згадала всі ті місяці, коли щиро вірила в його любов.

Згадала безсонні ночі, проведені за складанням списків гостей і вибором кольорової гами для банкету. Згадала, як пишалася перед подругами таким уважним, турботливим нареченим. І ось тепер вся ця гарна картина розсипалася на очах, оголюючи під собою огидний розрахунок, цинічну аферу, у якій їй була відведена роль наївної жертви. Ці гроші мали забезпечити щастя зовсім іншої сім’ї.

«Боже мій!» — прошепотіла Ірина, повернувшись і зазирнувши через плече подруги у відкриту валізу. «Віко, це ж чудовисько». «Це ще не все», — глухо промовила Вікторія, дістаючи з дна валізи папку з документами. Усередині виявилися роздруківки листування, виведені на папір, — вочевидь, для того, щоб не залишати цифрових слідів у телефоні.

Вона перегорнула кілька сторінок, і з кожним рядком перед нею розкривався масштаб зради, спланованої не однією людиною, а щонайменше двома. Вікторія тремтячими пальцями перебирала сторінки роздрукованого листування, і з кожним новим рядком земля ніби йшла в неї з-під ніг усе глибше й глибше. Це було листування не між Максимом і Дариною, а між Максимом і його матір’ю Світланою Іванівною, тією самою жінкою, яка лише годину тому холодно обіймала Вікторію біля входу до палацу одружень із фальшивою усмішкою на вустах.

«Синку, — писала мати, — головне не сполохай раніше часу. Як розпишетеся, одразу заводь розмову з тестем про частку в бізнесі. Скажи, що хочеш вкласти свої кошти для розвитку. Нехай переоформить частину на твоє ім’я, а там уже й до розлучення недалеко, аби тільки Дарина дитину спокійно доносила, не нервувала».

Максим відповідав коротко, по-діловому, ніби йшлося не про живих людей, не про долі, а про звичайну комерційну угоду. «Усе під контролем, мамо. Тесть уже натякав щодо партнерства. Щойно розпишемося, одразу почну процес переоформлення. Головне, щоб Віка нічого не запідозрила раніше часу, а то весь план коту під хвіст піде».

Читаючи ці рядки, Вікторія відчула, як до горла підступає нова хвиля нудоти, ще пекучіша, ніж раніше. Отже, не лише Максим, а й його мати, жінка, до якої вона щиро намагалася знайти підхід усі ці місяці, приносила їй квіти й маленькі подарунки на кожне свято, теж була частиною цього гидкого плану, спрямованого на те, щоб обібрати її сім’ю, використавши її саму як знаряддя для досягнення мети. «Віко, нам треба повертатися, — прошепотіла Ірина, перелякано озираючись на всі боки. — Макс скоро закінчить фотографуватися, якщо він побачить нас тут».

Але Вікторія ніби не чула подругу. Вона й далі гортала документи, і наступна сторінка змусила її завмерти, забувши на мить навіть дихати. Це була копія складеного юристом договору про переоформлення частини акцій будівельної компанії батька Вікторії на ім’я Максима, датованого майбутнім числом, через два місяці після запланованого весілля. Унизу стояв розмашистий підпис батька, виконаний, судячи з усього, на одному з ділових документів і вирізаний, а потім відсканований для подальшого підроблення справжньої довіреності…