У першу шлюбну ніч Максим запропонував жити окремо, а Оксана відкрила свій розрахунок

О пів на дванадцяту 31-річний Максим Ковальчук увійшов до номера й затримався біля дверей. Оксана сиділа перед відкритим ноутбуком; до його приходу вона встигла перевдягтися, вмитися й приготувати постіль. Широкоплечий чоловік із перекошеною краваткою, що пахнув добрим віскі, ніби з чужого свята, розглядав її без неприязні, але з подивом: наче виявив у себе вдома незнайому річ і не знав, що з нею робити.

— Ти працюєш?

— Читаю, — відповіла вона, не відриваючись від екрана.

Він зняв піджак, поклав його на спинку крісла, потім налив води з графина, що стояв на столику. Відпив трохи, повернув склянку на місце. У цій повільності вгадувалася людина, яка вже знала, наскільки неприємною буде розмова, але ніяк не могла дібрати перших слів.

— Нам треба дещо обговорити.

Ноутбук зачинився. Оксана підвела на нього спокійний погляд, у якому не було ні тривоги, ні очікування, — так хімік спостерігає за колбою, знаючи, що реагент скоро змінить колір.

— Говори.

Максим вибрав крісло біля вікна й сів, схрестивши руки на грудях.

— Давай без вистав. Я одружився, щоб отримати батькову спадщину. У батька вистачало дивацтв, і в заповіті він поставив умову: усе дістанеться мені тільки після весілля. Мені 31, до 32 лишилося трохи більше восьми місяців. Не одружуся вчасно — усе забере фонд. Тобі зрозуміло?

— Так, — Оксана кивнула.

— Тоді про наше життя. Кімнати в нас будуть окремі, благо в люксі їх дві. Кожен живе сам по собі, іншому не заважає. Гроші на утримання — як домовлялися через адвоката. Без претензій і з’ясування стосунків. За рік спокійно розійдемося.

Він викладав умови впевнено. Не тиснув, не намагався змусити: згода оточення була для нього звичним порядком речей.

Витримавши кілька секунд, Оксана підвелася з ліжка. Валіз із одягом вона не чіпала — підійшла до невеликої шкіряної сумки, яку взяла із собою, дістала тонку акуратну теку й поклала між ними на стіл.

— Тепер послухай мене. Мою згоду ти отримаєш після того, як підпишеш це.

Максим уміло приховав легкий подив, однак Оксана читала обличчя краще, ніж він міг припустити. У теці виявився шлюбний договір на шести сторінках. Уже з першого перегляду було ясно: його складав юрист. Нічого зайвого, точні формулювання; окремо обумовлено фінанси, проживання після розірвання шлюбу, виплати та їхні строки. На одному місці Максим затримався, перечитав його ще раз і насупився.

— А це навіщо?

— Сьомий пункт, — незворушно пояснила Оксана. — Якщо хтось із нас подасть на розлучення протягом 12 місяців після реєстрації, то виплатить іншому встановлену компенсацію. Винятки — доведена зрада другого з подружжя або вчинений ним кримінальний злочин. Розмір указано тут.

Він бачив суму: не таку, щоб його розорити, але цілком достатню, щоб із нею рахуватися.

— Боїшся, що я розлучуся з тобою, не дочекавшись кінця року? — повільно спитав Максим.

— Домагаюся рівних зобов’язань. Ти подбав про свої інтереси, я подбала про свої. На мою думку, це справедливо.

Знайомий вираз знову з’явився на його обличчі. Оксана помітила його ще під час знайомства: легке роздратування людини, перед якою співрозмовник виявився складнішим, ніж уявлялося.

— Хто готував договір?

— Юрист. Хороший, дорогий і такий, що знає свою справу.

Тепер Максим повернувся до початку й справді вчитався в сторінки, замість того щоб перегортати їх для годиться. Оксана відзначила це про себе: отже, не такий уже й порожній. Закінчивши, він узяв ручку, що лежала на столі, і поставив підпис.

— Тебе все влаштовує? — спитала вона.

— Влаштовує.

Деякий час обоє мовчали.

— Ти заздалегідь його підготувала?

— Так.

— Уже знала, яку розмову я заведу?

— Вважала таку розмову ймовірною. Нічого образливого в цьому немає: по роботі я звикла готуватися до можливих сценаріїв.

Ще секунду Максим дивився на неї, потім коротким кивком дав зрозуміти, що обговорення закінчено.

— Займу ту кімнату.

— Гаразд. На добраніч.

Максим покинув кімнату, тихо зачинивши двері. Оксана знову підняла кришку ноутбука й побачила листа від Григорія Петровича. Для листування вони незмінно використовували шифрування й робочу поштову скриньку, за адресою якої не можна було вгадати її ім’я. У трьох рядках він повідомляв, що реєстрацію зафіксовано, підтвердження нотаріуса отримано, а подання документів призначено на завтра, на 7:40. Завершувався лист словами «З богом»…