Чоловік думав, що вона міцно спить… Але те, що вона почула за дверима, змінило все

У її голосі звучала така залізобетонна, непохитна впевненість, що Марина, відчуваючи дивне заціпеніння, підняла чашку й зробила кілька великих ковтків. Смак був терпкий, в’язкий на язиці.

— От і молодець, — усміхнулася Тамара Вікторівна, і в її усмішці Марині вчулося щось хиже, тріумфальне. — А тепер відпочиньте, я приберу на кухні.

Щойно гостя вийшла, зачинивши за собою двері до кімнати, Марину охопила важка свинцева дрімота. Повіки налилися тягарем, стіни спальні почали повільно розпливатися, а цокання годинника перетворилося на глухий, тиснучий стукіт молота просто в голові. Тягнучись до подушки, вона зачепила рукою тумбочку. На килим із тихим шарудінням упала книжка — старий бабусин кулінарний зошит.

Із розваленої палітурки випав маленький аркуш паперу, складений учетверо. Марина насилу, долаючи темряву, що накочувалася, дотяглася до нього. Це була квитанція про прийом цінностей, датована минулим місяцем.

У графі «Здав» стояв підпис її чоловіка Павла, а в графі «Найменування виробу» чітким почерком приймальника було виведено: «Каблучка жіноча, срібло, бірюза, шкатулка дерев’яна, різьблена». Марина стиснула аркуш у кулаці, голова розколювалася, перед очима пливли сірі кола, але всередині, крізь дурман трав’яного чаю, спалахнула гостра, пронизлива й крижана думка. Вона не божеволіла, її зраджували…