Помилка пацієнтки, яка переплутала анатомію зі статтями з інтернету
До першого походу до гінеколога Ауріка вважала себе чесною молдовською дівчиною, і загалом її життя нічим не було затьмарене. До сімнадцяти років вона ні з ким особливо не зустрічалася, тож у своїй невинності була впевнена так само міцно, як у тому, що могутній Дністер тече на південний схід і після довгих зигзагів впадає в Чорне море.
На початку 80-х років про той бік життя, який приносить дітей, говорити було не заведено (принаймні, у їхніх краях), і Ауріка в цьому плані росла цілковитою невігласкою. Виросла Ауріка в селі, були в неї мати, батько й молодша сестра. Наскільки добре й привільно було їй у дитинстві, де знайомий кожен собака й кожна курка, де кожен сусід і односелець їй друг, настільки ж почало обтяжувати її сільське життя з дорослішанням.
Ауріка з нетерпінням чекала закінчення школи. Вона не збиралася залишатися тут і працювати в місцевому сільськогосподарському підприємстві, не збиралася вчитися десь поблизу. Ауріка мріяла про справжнє місто, про білі, не зіпсовані працею руки, хоча долоні її вже були сплющені від нескінченної фізичної роботи по дому й господарству. Але Ауріка мала намір облагородити свої пальчики манікюром. А який манікюр може довго протриматися в селі?
Вічний бруд під нігтями, та й лак до кінця першого дня вже кришиться. Що ж до ніг, то на них улітку й дивитися страшно — земля так міцно в’їдалася в ступні й під кутикули нігтів, що відтерти їх до білизни вдавалося лише за місяць після остаточного переходу на закрите взуття, тобто наприкінці листопада.
Вступивши до коледжу, Ауріка з радістю покинула батьківський дім. Їй виділили студентський гуртожиток і підселили в кімнату, де вже кілька років мешкала дівчина далеко не боязкого десятка — вона була членкинею дворової банди, а точніше дівчиною якогось крутого хлопця на ім’я Клим. Сама Катя (так її звали) теж була не промах: міцна, плечиста, з холодним і пронизливим поглядом. До появи Ауріки всі співмешканки від неї тікали, однак нова студентка припала Каті до душі бозна-чому.
— Пощастило тобі, що ми житимемо разом, — заявила Катя Ауріці. — Зі мною можеш нічого не боятися, ніхто тебе й пальцем не зачепить.
— А чого я маю боятися?
