Чоловік пішов до подруги після народження близнюків, а його мати заговорила про давню таємницю

Віктор повільно кивнув. Під грудьми в нього розростався холодний липкий передчуток. У горлі пересохло, дихати стало важко.

— Що було в результатах? Чому ти не договорюєш?

— У тебе абсолютне невиліковне безпліддя, Вітю. Генетичний збій, вроджена аномалія, що проявилася з віком. Біологічних дітей у тебе бути не може. Ніколи. Клініка перевірила результати тричі, лабораторія провела різні тести. Професор Коваленко особисто зателефонував мені, бо злякався. Він знав, чиї це аналізи, і знав, як ми чекаємо на онуків.

Раїса Іванівна витерла сльози й продовжила:

— Ірина дізналася першою. Вона стояла переді мною навколішки в кабінеті й благала нічого тобі не казати. Плакала й повторювала: «Раїсо Іванівно, Вітя цього не переживе. Він надто пишається своїм здоров’ям і мужністю. У нього почнеться страшна депресія, він замкнеться й зламається. Нехай це залишиться нашою маленькою таємницею. Я скажу, що причина в мені, або спишу все на стрес. Потім ми щось вигадаємо. Може, потай зробимо ЕКЗ із донором або всиновимо дитину, коли він буде готовий».

Голос Раїси Іванівни здригнувся.

— А я, стара дурепа, погодилася мовчати. Я бачила, як беззавітно ця дівчинка тебе любить і як дорожить тобою. Вона закрила тебе собою від страшного удару, забрала на себе весь сором і всю провину. А ти пішов і розтоптав її.

Світ Віктора повільно перевертався догори дриґом із моторошним металевим скреготом. Материні слова долинали ніби з-під води, крізь товстий шар вати. У вухах шуміло, пальці рук і ніг почали німіти.

— Зачекай… Що ти кажеш? Цього не може бути. Може, аналізи переплутали або лабораторія помилилася? Лариса народила близнюків, і вони схожі на мене. Я бачив фотографії, які вона надіслала з палати. Вони поки крихітні, червоні, але ніс точно мій. Лариса не могла обдурити. Ми кохаємо одне одного, у нас усе було щиро.

Раїса Іванівна гірко всміхнулася, дивлячись на його паніку.

— Лариса була найкращою подругою Ірини й майже щодня бувала у вас удома. Вона знала, що ви роками не можете завести дитину. Ірина напевно ділилася з нею своїм болем, але справжнього діагнозу не відкрила — і далі берегла твою таємницю. Тому Лариса, як і ти, вважала причиною Ірину, вважала її пустоцвітом.

Мати говорила повільно, не відводячи від сина очей:

— Схоже, Лариса завагітніла від іншого. Можливо, це була дурість, випадковий зв’язок після зайвого алкоголю. Опинившись у глухому куті, вона вирішила скористатися шансом. Вона знала, як сильно ти мрієш про дітей і як зациклений на цьому. Подала тобі твою мрію на блюдечку, щоб прив’язати до себе й відвести з сім’ї.

— Ти для неї ідеальний варіант, — вела далі вона. — Надійний, із хорошою зарплатою, готовий на все заради дітей. Хлопець із квартирою — вона ж думала, що квартира твоя, спадкова. Не знала, що житло належить Ірині.

— Вона прорахувала тебе, як на калькуляторі, Вітю, і обвела довкола пальця, як останнього дурня.

Віктор знову опустився на стілець і так сильно обхопив голову, що пальці побіліли. У його свідомості відбувався ядерний вибух, руйнувалася ціла галактика. Раїса Іванівна була лікаркою й надто любила єдиного сина, щоб вигадати такий діагноз заради жорстокого жарту. Якщо вона казала правду, новонароджені хлопчики не мали до Віктора жодного біологічного стосунку.

Лариса зі сльозами щастя притискалася обличчям до його куртки й повторювала: «Вітю, це диво. У нас будуть наші малюки, твоя копія». Тепер виходило, що цими словами вона рятувала себе й влаштовувала власне майбутнє.

А я, яку останніми місяцями Віктор вважав холодною, нудною й байдужою, увесь цей час несла його таємницю. Я терпіла навіть ті сварки, у яких він доволі жорстко натякав, ніби зі мною щось не так, раз я не здатна народити нормальному чоловікові спадкоємця.

Під час розлучення я теж промовчала. Не сказала йому правди, не ткнула носом у його діагноз, не вдарила по самолюбству, хоча він уже зрадив мене й пішов до найкращої подруги. Віктор обміняв справжнє чисте золото на дешеву фарбовану мідяку з привокзального кіоску — і тільки тепер зрозумів, якого нищівного удару сам завдав своєму чоловічому марнославству.

— Я сам усе перевірю. Маю перевірити… Не вірю, — прошепотів Віктор, схопився й попрямував до виходу.

Раїса Іванівна не стала його стримувати…